— Цікаво, чи Герміона це вже бачила? — озирнувся Гаррі на двері до дівочих спалень.

— Ходімо їй скажемо, — запропонував Рон. Він кинувся до дверей, відчинив їх і рвонув ґвинтовими сходами нагору.

Добрався вже до шостої сходинки, коли щось голосно загуло, немов автомобільний клаксон, і сходи розтанули, перетворившись на довгий і гладенький кам'яний жолоб, наче на гірках для катання. Якусь коротку мить Рон ще намагався бігти, несамовито розмахуючи руками, мов той вітряк, а тоді гепнувся на спину й покотився вниз по цьому щойно виниклому жолобу і зупинився аж біля Гарріних ніг.

— Е-е... мабуть, нам не можна заходити до дівочих спалень, — сказав Гаррі, піднімаючи Рона й ледве тамуючи сміх.

Якісь дві четвертокласниці весело з'їхали кам'яним жолобом

— О, хто ж це намагався вилізти нагору? — захихотіли вони, зриваючись на ноги й глузливо поглядаючи на Гаррі з Роном.

— Я, — зізнався все ще спантеличений Рон. — Не знав, що таке станеться. Це нечесно! — звернувся він до Гаррі, коли дівчата, регочучи, пішли до отвору за портретом. — Герміоні можна заходити в наші спальні, а нам ні?..

— Це досить старомодне правило, — пояснила Герміона яка тієї миті акуратно з'їхала на килимок перед ним і саме зводилася на ноги, — але в "Історії Гоґвортсу" написано що засновники вважали хлопців не такими надійними, як дівчат. До речі, а чого ви хотіли до нас зайти?

— Тебе провідати.... Ось іди глянь! — сказав Рон і поволік її до дошки оголошень.

Герміона пробігла очима повідомлення. Її обличчя скам'яніло.

— Хтось їй усе розпатякав! — сердито гаркнув Рон,

— Це неможливо, — тихенько заперечила Герміона.

— Не будь така наївна, — скривився Рон, — думаєш, що як сама чесна й надійна, то...

— Ніхто не міг розпатякати, бо я наклала на пергамент з підписами спеціальне закляття, — понуро пояснила Герміона. — Якби хтось побіг з доносом до Амбридж, то ми одразу довідалися б, хто це зробив, і йому було б дуже несолодко.

— А що б з ним сталося? — поцікавився Рон.

— Скажімо, — відповіла Герміона, — прищі Луїзи Міджен порівняно з його карою були б наче кілька невинних веснянок. Ходімо снідати й побачимо, що думають інші... цікаво, чи це порозвішували у всіх гуртожитках?

Коли вони зайшли до Великої зали, то відразу зрозуміли, що оголошення від Амбридж з'явилося не лише у ґрифіндорській вежі. У залі велися напружені розмови, учні безперестанку гасали між столами, обговорюючи новину. Не встигли Гаррі, Рон і Герміона сісти, як до них прибігли Невіл, Дін, Фред, Джордж та Джіні.

— Ви бачили?

— Думаєте, вона знає?

— Що нам робити?

Усі дивилися на Гаррі. Він озирнувся, щоб пересвідчитись, що поблизу нема вчителів.

— Ми все одно робитимемо своє, — спокійно відповів він.

— Я знав, що ти так скажеш, — зрадів Джордж і поплескав Гаррі по руці.

— Старости теж? — допитливо глянув Фред на Рона з Герміоною.

— Аякже, — незворушно озвалася Герміона.

— А ось ідуть Ерні та Анна Ебот, — повідомив, озирнувшись, Рон. — А ще ті рейвенкловські типи і Сміт... і ніхто з них, здається, не прищавий.

Герміона раптом занепокоїлась.

— Забудь ти про прищі! Цим телепням не можна зараз сюди підходити, це буде дуже підозріло... Сідайте! — беззвучно розкрила вона рота, махаючи Ерні та Анні, щоб ті займали місця за гафелпафським столом. — Пізніше! Ми... поговоримо... з вами... пізніше!

— Я скажу Майклові, — нетерпляче зірвалася з лави Джіні. — От дурень, чесне слово...

Вона побігла до рейвенкловського столу, а Гаррі дивився їй услід. Чо сиділа неподалік, розмовлячи з кучерявою дівчиною, котру приводила з собою в "Кабанячу голову". Цікаво, чи оголошення Амбридж відіб'є в неї бажання з ними зустрічатися?

Та найповніше вони відчули наслідки оголошення аж тоді, як уже виходили з Великої зали на історію магії.

— Гаррі! Рон!

До них підбігла, вся в розпачі, Анжеліна.

— Нічого страшного, — тихенько сказав їй Гаррі. — Ми все одно збираємось...

— Чи ви хоч зрозуміли, що це стосується і квідичу? — не дослухала його Анжеліна. — Ми повинні йти до неї по дозвіл, щоб заново укомплектувати ґрифіндорську команду!

— Що? — перепитав Гаррі.

— Нізащо, — приголомшено пробелькотів Рон.

— Ви ж читали оголошення! Там ідеться й про команди. Тому послухай, Гаррі... кажу це востаннє... прошу, прошу тебе не психувати більше з Амбридж, бо вона взагалі не дозволить нам грати!