— Башти, — пробурмотів Річард. — Коли вони добудували їх і відокремили Новий світ від Старого, ця кімната виявилася запечатаною. Тому Коло в ній і залишився. Він не міг вийти.

— Тоді чому ж вона відкрита тепер? — Поцікавилася Бердіна.

— Тому що я знищив вежі. Пам'ятаєш, я говорив, що кімната Коло виглядає так, ніби її випалили зовсім недавно? Мабуть, це сталося тоді, коли я знищив вежі. А заодно і розпечатав кімнату Коло вперше за три тисячі років.

— А навіщо вони запечатали кімнату з колодязем?

Річард моргнув.

— Гадаю, що ця Сильфіда, про яку пише Коло, живе в цьому колодязі.

— А що таке Сильфіда? Мрісвіз теж про неї згадував.

— Поняття не маю. Але вони якимось чином нею користувалися, щоб потрапити в інші місця. Коло пише про вбивць, засланих ворогами через Сильфіду. А вороги — із Старого світу.

Бердіна, нахилившись до нього, заклопотано знизила голос:

— Ви хочете сказати, що ці чарівники могли потрапляти прямо звідси в Старий світ і назад?

Річард почухав родимку.

— Звідки мені знати, Бердіна! Але схоже, що так. Бердіна продовжувала дивитися на Річарда так, наче чекала від нього проявів буйного божевілля.

— Магістр Рал, але хіба таке можливо?

— Не знаю. — Річард глянув у вікно. — Уже пізно. Пішли-но краще спати.

Берліна знову позіхнула.

— Непогана думка.

Річард зачинив щоденник Коло і сунув під пахву. «Почитаю на сон грядущий» — подумав він.

Тобіас Броган подивився на мрісвіза, який сидів на козлах, потім на тих, хто був в кареті, і, нарешті, на тих, які нишпорили серед його людей.

Лати вершників виблискували в променях вранішнього сонця. Він бачив усіх мрісвізів. Жоден з них не підслуховував, ставши невидимим. Він кинув погляд на Мати-сповіднию в кареті і відчув наростаючий гнів. Його дратувало, що Творець заборонив йому відразу прикінчити її.

Швидко озирнувшись по сторонах, Броган нахилився до сестри:

— Лунетта, мене починає це турбувати! — Вона уважно слухала, але не дивилася в його сторону на випадок, якщо за ними спостерігають мрісвізи. Посланці Творця чи ні, але ці лускаті створення їй дуже не подобалися.

— Але, пане генерал, ви сказали, що Творець звелів вам це зробити.

Це велика честь, якщо Творець вам говорить свою Волю.

— Я думаю, що Творець… Вони в'їхали на гребінь пагорба, і сидячий на козлах мрісвіз піднявся і вказав лапою вперед.

— Бачу! — Прокричав він, гортанно прицокнувши.

Броган підняв голову і побачив розкинуте внизу величезне місто, за яким блищало море. В центрі міста, на острові, оточеному відпливаючою в море рікою, височів величезний палац. Його вежі і дахи сяяли на сонці.

Брогану і перш доводилося бачити великі міста, та й палаци теж, але з таким видовищем він зіткнувся вперше. Незважаючи на огиду, яку він відчував до цього місця, генерал був вражений.

— Це прекрасно! — Видихнула Лунетта. — Лунетта, — прошепотів Броган, — минулої ночі Творець знову з'явився мені.

— Правда, пане генерал? Це чудово! Напевне, Він приготував вам якусь величну роль.

— Те, що він говорить, звучить все більш ненормально.

— Ненормально? Те, що говорить Творець?

Броган трохи повернув голову і зустрівся поглядом з сестрою.

— Лунетта, я думаю, грядуть неприємності. По-моєму, Творець сходить з розуму.

Карета зупинилась, і мрісвіз виліз, залишивши дверцята відкритими. Келен побачила, що мрісвізи зібралися в купу і про щось перемовляються. Нарешті вони з Еді залишилися одні.

— Що, по-твоєму, відбувається? — Шепнула Келен. — І де ми? Еді виглянула у вікно.

— Добрі духи! — Здивовано прошепотіла вона. — Ми в самому серці ворожої території!

— Ворожій території? Про що це ти? Де ми?

— В Танімурі, — пошепки відповіла Еді. — Ось це Палац пророків.

— Палац Пророків?! Ти впевнена? — Еді відкинулася на сидінні.

— Я впевнена. Я жила тут деякий час, коли була молодою, п'ятдесят років тому.

Келен недовірливо дивилася на чаклунку.

— У Старому світі? У Палаці Пророків?

— Це було багато років тому, дитя, і це довга історія. Зараз у нас немає часу на довгі розповіді, але якщо коротко, це бути тоді, коли Захисники пастви вбили мого Пела.