— Та як же ти не розумієш, що наші життя взаємозалежні? Це війна проти Імперського Ордену, а не між нами! Я не хотіла завдавати тобі зло, мені потрібно лише отримати твою допомогу.

Зедд хмикнув:

— Пам'ятай, що я тобі сказав: вам з Натаном краще не спати. Якщо я застану тебе сплячою і Натан теж буде спати, ти вже не прокинешся. Чесне попередження, хоча ти його і не заслуговуєш. — Він відвернувся і натягнув на голову ковдру. «О Творець, так і має бути по цьому пророцтву, чи щось все ж іде не так?» Енн присунулася до Натана.

— Натан, ти не зміг би трохи його напоумити? Пророк глянув на неї:

— Казав я тобі, що ця частина твого плану — суще безумство! Одягти нашийник на хлопчиська — це одне, але на Чарівника першого рангу — зовсім інше. Ти придумала, ти й їж.

Зціпивши зуби, Енн схопила його за сорочку.

— Верну можуть вбити цим нашийником! А якщо вона помре, всі сестри загинуть теж!

Натан спокійно зачерпнув ложкою бобів.

— Я відмовляв тебе з самого початку. Тебе мало не вбили в замку, але ця частина пророцтва ще небезпечніша. Я з ним говорив. Він сказав тобі правду. З його точки зору ти піддала його друзів смертельній небезпеці. І якщо у нього з'явиться можливість, він уб'є тебе і втече до них на допомогу. Я в цьому аніскільки не сумніваюся.

— Натан, ну як після стількох років, що ми з тобою провели разом, ти можеш бути таким безсердечним?!

— Ти хочеш сказати, як після стількох років полону я можу ще обурюватися цим?

Енн відвернулася. По щоці її скотилась сльоза.

— Натан, — прошепотіла вона, — за весь час, що ти мене знаєш, чи бачив ти, щоб я проявляла жорстокість по відношенню до кого-небудь? Хіба що в разі крайньої необхідності, коли треба було захистити живучих. Чи бачив ти коли-небудь, щоб я боролася за щось, крім збереження життя і свободи?

— Треба думати, ти маєш на увазі не мою свободу.

Енн відкашлялась.

— І я знаю, що мені доведеться тримати відповідь перед Творцем за це, але я поступаю так, тому що повинна і тому що турбуюся про тебе, Натан. Я знаю, що з тобою станеться у великому світі. Люди не зможуть тебе зрозуміти. За тобою будуть полювати і в кінці кінців вб'ють.

Натан прибрав свою миску.

— Ти хочеш вартувати першою чи другою? — Енн притягнула його до себе.

— Якщо ти так вже прагнеш отримати свободу, що тобі заважає заснути під час чергування і дати йому можливість мене вбити?

Пророк насмішкувато глянув на неї;

— Звичайно, я мрію позбутися нашийника. І єдине, на що я не здатний заради цього, — вбити тебе. Якби я був згоден отримати свободу такою ціною, ти була б вже мертва тисячу разів і прекрасно про це знаєш!

— Прости, Натан! Я знаю, що ти добрий, і розумію, що ти не раз рятував мені життя. Це дуже важливо, Натан, і в мене розривається серце від того, що мені доводиться змушувати тебе допомагати.

— Змушувати? — Розсміявся пророк. — Енн, ти сама кумедна жінка на світі! Та цю виставу я б не погодився упустити ні за які пряники!

Хто, крім тебе, купив би мені меч? Та ще надав можливість використати його в роботі? В цьому пророцтві сказано, що ти повинна його розсердити, і ти добре справляєшся зі своїм завданням. Я навіть боюся, що надто добре. Так що я буду чергувати першим. Не забудь перевірити свій спальник. Неможливо сказати, що він з ним створив на цей раз. Я як і раніше не розумію, як він примудрився нагнати туди бліх.

— Я теж. До цих пір чешусь. — Енн неуважно почухала шию. — Ми майже вже вдома. Залишилося трохи.

— Дома! — Перекривив він. — А потім ти нас вб'єш.

— Благий Творець, — прошепотіла Енн сама себе. — Хіба у мене є вибір?

Річард, позіхнувши, відкинувся на спинку стільця. Він так втомився, що повіки закривалися самі собою. Дивлячись на нього, Бердіна теж почала потягатись і позіхати, Потім протяжне позіхання долинуло від дверей, де стояла Райна.

Пролунав стукіт, і Річард миттєво схопився. — Заходьте!

З'явилася голова Ігана.

— Прибув гонець.

Річард махнув рукою, і увійшов д'харіанський солдат у важкому плащі, від якого несло кінським потом. Гонець привітав Річарда, притиснувши кулак до серця.

— Сядь! — Звелів йому Річард. — Схоже, ти довго скакав.

Поправивши на боці бойова сокира, солдат покосився на стілець.

— Я не втомився. Магістр Рал. Але, боюся, мені нема чого вам повідомити.

Річард впав на стілець.

— Зрозуміло. Ніяких слідів? Нічого?

— Ніяких, Магістр Рал! Генерал Райбах наказав передати вам, що ми обнишпорили кожен дюйм, але поки не виявили нічого.