Річард розвернувся до іншого, того, що був зліва, але тут між ними вклинилася Холлі, затуливши своїм тілом Магістра Рала. Ще в розвороті Річард ухитрився відкинути її плечем і, майже одночасно з цим змахнувши мечем, зніс головою другому мрісвізу перш, ніж тіло першого встигло торкнутися підлоги. Струмінь крові ударила в стелю.

Річард рвонувся далі. Охоплений магічною люттю, він став єдиним цілим зі своїм мечем, з його магією і духами, що жили у ньому. Він став тим, ким називали його в пророцтві, написаному на древнед'харіанському, і ким він називав себе сам: Фуер Грісса ост драука — Несучий смерть. Все, що було менше цього, означало б загибель його друзів, але Річард перебував уже за межами розуму. Він був повністю занурений в магію.

Хоча третій мрісвіз встиг змінити колір, Річард все ж побачив його, ковзаючого між солдат, і могутнім ударом увігнав клинок йому в груди.

Передсмертне виття заполонило кімнату.

Від цього звуку солдати завмерли, і настала раптова тиша.

Річард з натугою підняв меч і відкинув мрісвіза в сторону. Неживе тіло зісковзнуло з клинка і, пролетівши по повітрю, вдарилося об ніжку стола.

Ніжка підломилися, стіл нахилився. Папери посипалися на підлогу.

Зціпивши зуби, Річард направив клинок на людину, що стояла там, де мить тому був мрісвіз. Вістря торкнулося горла чоловіка і зупинилося. З леза на підлогу капала кров. Магія рвалася назовні, в жадобі знищення вимагаючи і цієї жертви.

Смертоносний погляд Шукача зустрівся з поглядом генерала Райбаха. І очі офіцера вперше розгледіли того, хто стоїть перед ним. Магію, танцюючу в очах Річарда, не можна було сплутати ні з чим. Це було все одно що поглянути на сонце і не заплющити очі.

Ніхто не видав ні звуку — втім, Річард все одно не почув би нікого.

Він бачив лише людину, яку тримав на вістрі своєї помсти. Річард з головою занурився в вируючий казан магії, і повертатися звідти було жахливо важко.

Дивлячись в яструбині очі Річарда, генерал Райбах повільно опустився на коліна. Його голос заповнив дзвінку тишу.

— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наше спасіння. В мудрості твоєї — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.

Це було сказано не для того, щоб врятувати своє життя. Це були слова поваги людини, яка побачила те, чого він побачити не очікував.

Річард сам не один раз повторював ці слова. Кожен день, коли в Народному Палаці Д'Хари бив дзвін, всі збиралися на майданчиках для посвячення і протягом двох годин повторювали ці фрази і кланялися, стоячи на колінах. Сам Річард вперше вимовив ці слова, коли побачив Даркена Рала — за наказом Денни.

Дивлячись на уклінного генерала, Річард відчув огиду і в той же час якоюсь частиною душі — величезне полегшення.

— Магістр Рал, — прошепотів Райбах, — ви врятували мені життя. Ви врятували життя всім нам. Дякую вам.

Річард зрозумів, що, якщо він зараз спробує зарубати генерала, клинок не послухається. Не послухається, тому що Річард серцем знав: ця людина більше не ворог йому й не становить загрози. Меч, якщо тільки Річард не зробить його білим, звернувшись до тієї сторони магії, що відображає любов і прощення, ніколи не вдарить невинного. Однак магічний гнів, що опанувала Шукачем, не піддавався розуму. Погасити його було нелегко. Нарешті величезним зусиллям волі впоравшись з ним, Річард прибрав Меч Істини у піхви. Разом з ним пройшли і лють, і магія.

Все закінчилося так само швидко, як почалося. Тепер сутичка здавалася Річарду чи не сном. Миттєвий спалах, яка вже минув.

На похиленому столі лежав мертвий офіцер. Підлога була усипана осколками вітражу, паперами і залита смердючою кров'ю мрісвізів. Всі солдати в кімнаті і в коридорі стояли на колінах. Вони теж бачили неймовірне.

— Решта живі? — Річард захрип від крику люті і говорив насилу. — Хто-небудь ще поранений?

Відповіддю була тиша. Рани, звичайно ж, були — серйозні, але не смертельні. Докас з Іганом так і не оголили мечів. Важко дихаючи, з закривавленими кулаками, вони височіли над уклінними солдатами. Вони були тоді в Народному Палаці, їх очі вже бачили це.

Гратч склав крила і страшно посміхався. «Принаймні хоча б одна істота пов'язано зі мною тільки узами дружби», — подумав Річард. На підлозі валялися чотири мертвих мрісвізи. Одного вбив Гратч, трьох — Річард. На щастя, тварюки не встигли нікого вбити. Могло бути і гірше. Набагато гірше. Кара відкинула з чола волосся, а Бердіна струсила з плечей осколки скла. Раїна відпустила солдата, якого міцно тримала за руку, і він відійшов і бухнувся на коліна — перевести дух.

Річард глянув на роздерте Гратчем тіло мрісвіза. Поруч, зігнувшись, стояла Холлі, обхопивши руками живіт. Її світле волосся різко виділялися на криваво-червоному одязі Морд-Сіт. Ейджі бовтався на ланцюжку, прикріпленою до зап'ястя.

Подивившись вниз, Річард здригнувся. Червоний одяг жінки приховував те, що він побачив тепер: вона стояла в калюжі крові. Своєї крові.

Відкинувши ногою тіло мрісвіза, Річард підхопив Холлі.

— Холлі! — Він обережно опустив Морд-Сіт на підлогу. — О духи! Що сталося?

Але ще не договоривши, він вже зрозумів. Так вбивають мрісвізи. Річард поклав голову Холлі до себе на коліна; поруч опустилися три безмовні Морд-Сіт. Ззаду припав до підлоги Гратч.

Погляд синіх очей зупинився на Річардові.