Герцогиня потеребила пальцями локон.

— Магістр Рал, ваші слова дозволяють мені з надією дивитися в майбутнє.

Молю добрих духів, щоб вам вдалися ваші починання.

— Отже, ви приєднаєтеся до нас? Кельтон капітулює?

— За однієї умови. — Герцогиня кинула на нього благальний погляд.

Річард судорожно ковтнув.

— Я ж сказав — ніяких умов. Вимоги для всіх однакові. Як я можу сподіватися на довіру, якщо сам не буду тримати свого слова?

Герцогиня провела язиком по губах, і в її очах знову промайнув страх.

— Розумію, — ледь чутно прошепотіла вона. — Пробачте, що я була настільки егоїстична… Людина честі, така, як ви, не повірить, що жінка мого становища здатна так низько впасти.

Річарду захотілося увігнати себе в груди кинджал за те, що дозволив страху проникнути їй в серце.

— Так що за умова?

Схиливши голову, герцогиня дивилася на свої складені на колінах руки.

— Після вашої промови я і мій чоловік майже дійшли до палацу, як раптом… — Обличчя її спотворилося. — Ми були в двох кроках від будинку, коли на нас накинулись це чудовисько. Я навіть не бачила, звідки воно з'явилося. Чоловік тримав мене під руку.

Блиснула сталь… — З уст герцогині вирвався здавлений стогін, і Річард насилу змусив себе всидіти на місці. — Мій чоловік впав… Живіт у нього був розпоротий, і нутрощі… вивалилися прямо мені під ноги. — Видно було, що вона ледь утримується від крику. — Ніж, яким його вбили, залишив потрійний розріз на моєму рукаві.

— Герцогиня, я все розумію, немає необхідності… Піднявши тремтячу руку, герцогиня жестом попросила дати їй можливість закінчити. Засукавши рукав, вона оголила передпліччя. Річард відразу впізнав рану, нанесену кинджалом мрісвіза.

Ніколи ще він так не шкодував, що не володіє мистецтвом зцілювати. Він був готовий на все, що завгодно, лише б прибрати ці багряні шрами з її прекрасної руки.

Герцогиня опустила рукав.

— Це дрібниці. Заживе через кілька днів, — сказала вона, мабуть, здогадавшись по обличчю Річарда, про що він думає, і постукала себе по грудях. — Але рана тут не вилікується ніколи. Його кров хлинула на мене… Це було жахливо!

Із соромом змушена зізнатися, що я кричала не перестаючи до тих пір, поки не зірвала з себе одяг і не змила кров. Я кожну ніч боюся, що прокинуся і мені знову здасться, що я вся в крові. З тих пір я сплю без одягу.

Краще б їй було висловитися якось інакше: уява відразу намалювала Річарду дуже мальовничу картинку. Він не міг відірвати очей від її обтягнутою рожевим шовком грудей. Річард потягнувся за кухлем, але знову торкнувся губами сліду губної помади. На лобі в нього виступив піт.

— Ми, здається, говорили про якусь умову?

— Пробачте, Магістр Рал. Просто мені хотілося, щоб ви зрозуміли мій стан. — Вона обхопила себе руками, і сукня у неї на грудях натягнулося ще більше.

Річард втупився в тацю з вечерею і потер лоба.

— Я вже зрозумів. Так що за умова? — Герцогиня сіла пряміше.

— Я здам вам Кельтон в обмін на ваш особистий захист.

— Що? — Скинув очі Річард.

— Я бачила трупи цих тварин перед палацом. Кажуть, що ніхто, крім вас, не в змозі їх убити. Я до смерті боюся цих чудовиськ. Якщо я приєднаюся до вас, Орден може наслати їх і на мене. Так що, якщо ви дозволите мені залишитися тут, поруч з вами, під вашим захистом, поки не мине загроза, Кельтон — ваш.

Річард нахилився до неї:

— Отже, ви всього лише шукаєте безпеки? — Герцогиня кивнула. Вона явно боялася, що за її наступні слова їй тут же знесуть голову.

— Я хочу, щоб мені надали кімнату поряд з вашою, щоб ви могли встигнути прийти мені на допомогу.

— І?..

Вона нарешті наважилася подивитися йому прямо в очі.

— І… все. Така моя умова. — Річард розреготався. Тривога, що стискала його груди, випарувалася.

— Ви всього лише хочете, щоб я захищав вас так, як мої охоронці захищають мене? Герцогиня, це навіть і не умова, а всього лише невелика послуга.

Я розумію ваше бажання сховатися від нещадних ворогів. Я згоден. Я живу в гостьових кімнатах. — Він вказав рукою. — Он там. Всі вони пустують. Як наш союзник і моя почесна гостя ви можете самі вибрати собі покої на ваш смак. Якщо від цього вам буде спокійніше, займіть кімнату поруч з моєю.

На її обличчі розцвіла така усмішка, що Річард мимоволі зажмурився. Притиснувши руки до грудей, герцогиня глибоко видихнула, ніби скидаючи з душі тяжкий вантаж.

— О, дякую вам, Магістр Рал. Річард відкинув волосся з лоба.