Шрифт:
— Хутчій! — Харрі схопив Теді за лацкани його піджака з блискучими брязкітками, обдавши запахом віскі і жовчі.
З колонок полилася вкрадлива гітарна музика.
— Рахую до трьох, констеблю. Не відпустиш — покличу Івана і Джефа. Тоді тобі доведеться вийти подихати свіжим повітрям. За задніми дверима, знаєш, є сходи. Двадцять крутих і твердих сходинок.
Харрі посміхнувся і здавив ще дужче.
— Думаєш, я злякаюся, сутенер хренів? Подивись на мене. Я і так по вуха в лайні, мені не страшно в нього вляпатись. I'm fuckin' indestructable, man. [75] Джефе! Іване!
75
Мене чорта з два зламаєш, хлопче (англ.).
Тіні за стійкою заворушилися. Харрі повернув голову, і в цю мить Теді вирвався і вдарив його. Падаючи, Харрі прихопив із собою стіл разом із стільцем. Замість підвестися він розлігся на підлозі і почав реготати. Підійшовши, Іван і Джеф запитливо втупилися в Теді.
— Витуріть його, — сказав той.
Гора м’язів на ім’я Джеф легко перекинула Харрі через плече.
— І що за народ нині пішов, — сказав Теді, обсмикуючи свій блискучий піджак.
Йдучи попереду, Іван відчинив двері.
— Цікаво, чого цей хлопець наковтався? — запитав Джеф. — Його аж трусить від сміху.
— Подивимось, чи надовго цього сміху вистачить, — відгукнувся Іван. — Постав його сюди.
Джеф акуратно поставив Харрі на ноги. Норвежець стояв, злегка погойдуючись.
— Ти вмієш зберігати таємниці, містере? — Іван подивився на нього згори вниз, ніяково посміхаючись. — Знаю, це банальне запитання, але я ненавиджу насильство.
Джеф гоготнув.
— Заткнися, Джефе, це правда. Запитай моїх знайомих. Іван не може завдати болю, скажуть вони. Він потім не засне, ходитиме сам не свій. У світі і так тяжко жити, навіщо ще ламати один одному руки-ноги? Отож. Отож, ти зараз просто підеш додому, і не здійматимемо галасу. Годиться?
Харрі кивнув і почав порпатися в кишенях.
— Хоча це ти сьогодні повівся як останній засранець, — сказав Іван. — Ти.
І він тицьнув пальцем у груди Харрі.
— Ти! — повторив Іван і тицьнув сильніше.
Світловолосий поліцейський почав небезпечно хитатися.
— Ти!
Харрі балансував на п’ятах, розмахуючи руками. Він не обертався і не дивився, що там за ним, але здогадувався. Зловивши своїм затьмареним поглядом Іванів погляд, він широко посміхнувся. Він упав і зі стогоном ударився спиною і потилицею об перші сходинки. Але далі не видав ані звуку.
Джо почув, як хтось шкребеться у двері. Побачивши за склом свого нового постояльця, зігнутого у три погибелі, він зрозумів, що припустився однієї зі своїх рідкісних помилок. Коли він відчинив двері, гість звалився на нього. Якби Джо стояв на ногах не так міцно, вони упали б обоє. Взявши на себе роль милиці, Джо допоміг йому ввійти і посадив на стілець. Потім окинув його пильним поглядом. Блондин і коли винаймав кімнату виглядав не аж дуже, але зараз вигляд у нього був ще той. Один лікоть обідрано до м’яса. Щока розсічена, з носа на брудні штани скрапує кров. Сорочка подерта. А коли дихає, з грудей виривається хрип. Але хоч дихає.
— Що сталося? — запитав Джо.
— Впав зі сходів. Усе гаразд. Треба просто прилягти.
Хоча Джо й не був лікарем, але за шумом під час дихання визначив, що одне-два ребра зламано. Діставши антисептичну мазь і пластир, він обробив найстрашніші рани постояльця і вклав йому в ніс вату. Він хотів ще дати знеболювального, але гість похитав головою:
— Painkilling stuff in ту room. [76]
— Вам потрібний лікар, — сказав Джо. — Я зараз…
76
Знеболювальне — в моїй кімнаті (англ.).
— Не треба лікаря. За годину-другу я буду в порядку.
— У вас щось не так з диханням.
— Уже давно. Астма. Дайте мені дві години полежати, і я піду.
Джо зітхнув. Він знав, що робить ще одну помилку.
— Не треба, — сказав він. — Вам потрібно більше двох годин. До того ж не ваша провина, що у нас у Сіднеї такі круті сходи. Вранці я до вас загляну.
Він провів гостя до кімнати, поклав на ліжко і стягнув з нього черевики. На столі стояли три порожні і дві неторкані пляшки віскі. Джо був непитущим, але багатий життєвий досвід переконав його, що з алкоголіками сперечатися марно. Він відкупорив одну пляшку і поставив на столик поряд з ліжком. Хлопець напевно прокинеться із страшним головним болем.
— Слухаю, «Кришталевий храм».
— Алло, я говорю з Марґарет Довсон?
— Speaking. [77]
— Я зможу допомогти вашому синові, якщо ви скажете, що він убив Інґер Холтер.
— Що? Хто говорить?
— Друг. Покладіться на мене, місіс Довсон, інакше вашому синові буде непереливки. Розумієте? Це він убив Інґер Холтер?
— Що це? Розиграш? Хто така Інґер Холтер?
— Місіс Довсон, ви мати Еванса. В Інґер Холтер теж є мати. Лише ми з вами можемо допомогти вашому синові. Скажіть, що Інґер Холтер убив він! Чуєте?
77
Так, я слухаю вас (англ.).