— Мені здається все-таки, що ви, вельмишановний пане міністр, несправедливо ставитесь до Брауншвейга. Перебуваючи там, я щоранку був присутній на параді і бачив численні війська, прекрасно вимуштрувані. Вони бездоганно володіють своєю зброєю, проводять стройове навчання так вправно, що навряд чи й годинник може краще йти, і марширують, і повертаються дуже добре. Також і військова форма досить охайна. Якщо і решта солдатів мають такий вигляд, то можна моєму суверенові побажати удачі у вигідній торгівлі. Я з Брауншвейгом вже визначив умови договору і везу з приводу цього листа…

Десь скрипнула підлота. Хтось наближався до робочого кабінету. Серце Каспара шалено застукало, він одразу впізнав ходу Еммеріха. І от капітан уже підійшов до письмового столу, дзвінко пристукнув підборами і передав Шліффену офіційного листа, в читання якого той одразу і заглибився. Каспар напружував усі сили, щоб залишатися спокійним. Із страхом стежив він за своїм другом-капітаном, який сів за невеличким столиком, недалеко від обох учасників переговорів, і почав поратися коло воронячих пер, складаних ножиків, ножиць для паперу, туші та стрічок для пакетів. Каспарові здалося, що Еммеріх за сьогоднішній день уже вдруге змінився. Справді, в цьому офіцерові в чоботях із шпорами вже нічого не нагадувало того капітана, що коротав голодні дні в «Золотому якорі», але разом з тим зникла і та хвацькість, якою він хизувався перед самим від’їздом із старого готелю, а потім у «Раї». У нього тепер був вигляд вишукано одягненого лакея, в кожному русі якого і в кожній складці обличчя просвічувала повага до його високих начальників.

Тим часом Шліффен закінчив читати листа.

— Гм, — пробурмотів він, — вашого брауншвейзького постачальника солдатів, здається, ніщо так не турбує, як бажання залучити до цієї справи і мого князя. — Він злісно посміхнувся і потім продовжував серйозніше: — Я вважаю, мілорд, що вам зараз не слід було домагатися аудієнції з ландграфом, та й взагалі це тепер неможливо. У найсвітлішого князя надзвичайно поганий настрій і дуже мінливі душевні пориви. Ось уже кілька днів вони нікого не приймають.

— Чи справді зовсім неможливо домогтись прийому? — на обличчі Фаукітта не лишилось і сліду від усмішки.

— На жаль, це так. Принаймні поки що. Проте, коли ви захочете чекати… А втім, ви можете також зі мною все обговорити. Я навіть думаю, мілорд, що це буде вигідніше для вас. І саме тому, що найсвітліший князь дуже прихильний до своїх солдатів. Вони для нього єдина втіха на старості років. Треба підійти до найсвітлішого князя обережно і крок за кроком підготувати його до справи, яку ви маєте намір здійснити. Між іншим, скільки солдатів вам потрібно?

— Від десяти до дванадцяти тисяч чоловік, — сказав Фаукітт непевно, — але якщо ця кількість для вашої країни буде занадто великою… — Він з сумнівом поглянув на Шліффена.

Проте той відповів так, ніби йшлося про щось зовсім звичайне:

— Я вважаю, що таку кількість війська можна було б підготувати до відправки, скажімо, щонайпізніше у квітні. Якщо тільки, само собою зрозуміло, буде на де згода найсвітлішого князя. Зрештою, і серед дворян могли б ми знайти на офіцерські посади теж достатньо кваліфікованих людей.

Останні слова у Фаукітта викликали задоволення, а у другої присутньої там особи, капітана Еммеріха, зовсім інше почуття. Каспар ясно побачив, як здригнувся Еммеріх, почувши зауваження про офіцерів з дворян. Шия капітана, здавлена вузьким коміром мундира, надулася і почервоніла, і дивна улеслива посмішка застигла на обличчі. Каспарові стало його жаль.

Тимчасом міністр говорив далі:

— Наш військовий устрій поставлено з часу останньої війни знову на відмінну ногу. В наших цейхгаузах повно всього. А які у нас казарми! Наші рекрути міцні, здорові люди. Ах, взагалі наші війська, мілорд! Від Англії до Греції немає в Європі такого поля бою, де б не відзначилися гессенські піхотинці. Ну, та про що тут багато розповідати. Адже Англія добре знає наших хлопців!

Фаукітт був захоплений.

— А хороші стрільці теж є у ваших військах? — спитав він жваво.

— О, зрозуміло! Кращих мисливців і лісовиків не знайдете в цілому світі, пане полковник!

— Чудово! — Фаукітт розцвів. — Мені справді пощастило, пане міністр, що я зустрівся саме з вами, з такою прекрасною, люб’язною, розумною людиною…

— Ох, прошу, прошу! Звичайно, ми не можемо заплющувати очі на певні труднощі. От, наприклад, мені спало на думку, що нашому лісному відомству, яке поставлятиме вам єгерів, буде завдано великої шкоди! — Шліффен почухав голову під париком.

— Про це ми вже потурбуємось, вельмишановний пане міністр. Гессен не повинен зазнати жодних збитків. Моє слово честі кавалера на підтвердження цього! Найголовніше для нас — швидка поставка солдатів.

— Тепер швидкість залежить від умов. Яку угоду уклали ви з Брауншвейгом?

— Та, mon tres cher general!.. — Фаукітт замовк, застуканий зненацька. — Умови угоди є взагалі такою ж таємницею, як і секрети алхімії. Але вам я скажу чисту правду. Ми заплатили герцогові за кожного піхотинця тридцять крон з грошей для вербовки. За кожного вбитого буде заплачено ще раз вербувальними грошима, а троє поранених рахуватимуться, як один убитий. Тяжко поранені і непридатні до служби будуть доставлені за королівський рахунок назад в гирло Ельби та Везера. З дня підписання договору Брауншвейгу буде виплачено субсидію. Субсидія діятиме до того часу, поки брауншвейзькі війська служитимуть Англії, і вона дорівнюватиме щорічно 37,5 крон за голову… — Фаукітт обернувся до капітана і гукнув: — Еммеріх, а дайте-но сюди договір! — Потім він продовжував: — Отже, коли я не помиляюсь, загалом 64 тисячі німецьких крон щорічно, ми можемо зараз подивитись. Але після закінчення кампанії субсидію буде збільшено вдвоє, відповідно до цього вона становитиме… ага… щось приблизно 128 тисяч крон; і це за повні два роки, починаючи з того дня, коли брауншвейзькі війська повернуться на свою батьківщину. Право заміщати вакантні місця залишає за собою герцог. Але застосування військ в Америці визначає його королівська величність Британії.