— Ланцюжок на парадних дверях, — порадила міс Марпл. — У такому разі покоївка зможе відкрити лише щілину й подивитися, хто там за дверима, а він не зможе вдертися досередини.

— Думаю, Міці, наша дівчина зі Східної Європи, буде в захваті від такого пристосування.

— Пограбування, яке довелося пережити вам, певно, було жахливим, — сказала міс Марпл. — Банч усе мені розповіла про нього.

— Я була страшенно налякана, — сказала Банч.

— То була прикра пригода, — погодилася міс Блеклок.

— Певно, саме Провидіння втрутилося, коли той чоловік спіткнувся, впав і застрелився. Ці грабіжники такі нахабні й люті сьогодні. Як йому пощастило проникнути в дім?

— Боюся, ми погано замикаємо свої двері.

— О, Лоті! — вигукнула міс Баннер. — Я геть забула сказати тобі, що інспектор поводився дуже дивно сьогодні вранці. Він наполіг на тому, щоб відчинити другі двері — ти знаєш, про які я двері кажу, — ті, що ніколи не відчинялися, он там, через коридор. Він знайшов ключ і все, що треба, і сказав, ніби двері змащені. Але я не розумію, чому…

Надто пізно вона помітила, що міс Блеклок подає їй сигнали замовкнути, й урвала мову, застигнувши із роззявленим ротом.

— О, Леті, пробач, будь ласка, о, Леті, люба моя, яка ж я дурна.

— Це не має значення, — сказала їй міс Блеклок, але вона була сердита. — Думаю, інспектор Кредок хотів, щоб ми розмовляли про це якомога менше. Я не знала, що ти була присутня, коли він експериментував там, Доро. Ви розумієте мене, хіба ні, місіс Гармон?

— О, так, — сказала Банч. — Ми не обмовимося про це й словом, чи не так, тітко Джейн? Але мене дивує, чому він…

Вона поринула в роздуми. Міс Баннер захвилювалася, переживання мучили її, і зрештою вона не витримала:

— Я завжди бовкну щось не те. О, моя люба Леті, скільки тобі доводиться переживати з моєї вини.

Міс Блеклок швидко сказала:

— Ти моя велика втіха, Доро. Та зрештою, у такому малому селі, як Чипінґ-Клеґорн, жодної таємниці однаково не вдається зберегти.

— Це правда, звичайно ж, правда, — сказала міс Марпл. — Боюся, існує багато способів поширювати чутки. До цього спричиняються, схоже, служниці, але не тільки вони, бо служниць сьогодні не так багато. Існують також поденниці, і вони розносять чутки набагато швидше, бо ходять від садиби до садиби й розповідають про все.

— О, я все зрозуміла! — зненацька вигукнула Банч Гармон. — Звісно, якщо й ті двері могли відчинятися, то хтось міг увійти крізь них у темряві й учинити пограбування, — хоч вони, звісно, його не вчинили, — бо то був чоловік із готелю «Роял Спа». Чи то був не він?.. О Боже, я знову заплуталася… — Вона спохмурніла.

— То все відбулося в цій кімнаті? — запитала міс Марпл, додавши тоном вибачення: — Боюся, я видамся вам надто цікавою, міс Блеклок, але все це й справді так збуджує, так хвилює — й у газеті не завжди таке прочитаєш — мені так хочеться почути розповідь про те, як це було, намалювати перед собою картину всього, що сталося, якщо ви розумієте, до чого я веду…

Тут-таки міс Марпл одержала вельми плутану й багатослівну оповідь від Банч і міс Баннер — з окремими уточненнями та поправками від міс Блеклок.

У розпалі цієї розмови увійшов Патрик і добродушно приєднався до розповіді, намагаючись передати її дух, і зайшов так далеко, що зіграв роль Руді Шерца.

— А тітка Леті стояла он там, у кутку біля арки… Ходіть-но і станьте он там, тітко Леті.

Міс Блеклок підкорилася, і тоді міс Марпл було показано справжні дірки від куль.

— Яке чудо! Саме Провидіння допомогло вам урятуватися! — вигукнула вона.

— Я саме хотіла запропонувати своїм гостям сигарети, — сказала міс Блеклок, показавши на велику срібну коробку на столі.

— Люди поводяться так недбало, коли вони курять, — несхвально мовила міс Баннер. — Ніхто не шанує добрих меблів, як колись шанували. Погляньте на жахливі плями, які пропалив на цьому прегарному столі той, хто недбало поклав на них сигарету. Ганьба!

Міс Блеклок зітхнула.

— Іноді мені здається, людина надто цінує свої земні надбання.

— Але це такий гарний стіл, Леті.

Міс Баннер любила надбання своєї подруги з не менш палкою любов'ю, аніж свої власні. Банч Гармон завжди вважала це її найкращою якістю. Вона не показувала жодного знаку заздрості.

— Це гарний стіл, — чемно погодилася міс Марпл. — А яка гарна порцелянова лампа на ньому стоїть.

І знову міс Баннер сприйняла цю похвалу так, ніби вона володіла тією лампою, а не міс Блеклок.

— Вона чудова, правда ж? Дрезденська порцеляна. Ми маємо дві такі лампи. Одна з них десь у коморі, я думаю.