— Чи хтось вас бачив тоді, як ви прочищали жолоб?

— Ні, — відповіла місіс Светенгем. — Я неодмінно покликала б на допомогу першого, котрий там з'явився б. Ту роботу дуже важко робити водноруч.

— Тож, як ви стверджуєте, ви були надворі в плащі й чоботях у той час, коли падав дощ і, згідно з вами, протягом того часу ви прочищали жолоб, але не можете назвати нікого, хто міг би підтвердити ваші слова?

— Ви можете подивитися на жолоб. Він досконало чистий.

— Ви чули, як мати гукала вас, містере Светенгем?

— Ні, — сказав Едмунд. — Я міцно спав.

— Едмунде, — докірливо кинула мати, — я думала, ти пишеш.

Інспектор Кредок обернувся до місіс Істербрук.

— А що ви скажете, місіс Істербрук?

— Я сиділа з Арчі в його кабінеті, — сказала місіс Істербрук, дивлячись на нього своїми невинними очима. — Ми слухали удвох радіо, чи не так, Арчі?

Запала мовчанка. Полковник Істербрук був геть червоний. Він узяв руку дружини у свою руку.

— Ти не розумієш цих речей, кицю, — сказав він. — Щодо мене — то я мушу сказати, ви досить несподівано звернулися до нас із цим запитанням, інспекторе. Моя дружина, ви знаєте, була дуже вражена всіма цими подіями. Вона хвилюється, страшенно напружена й неспроможна належно зосередитися, перш ніж зробить своє твердження.

— Арчі, — вигукнула місіс Істербрук із докором у голосі, — невже ти хочеш сказати, що тебе зі мною не було?

— Але ж мене й справді не було з тобою, люба. Від фактів, як то кажуть, нікуди не дінешся. А вони мають надзвичайну вагу, коли йдеться про розслідування такого виду. Я розмовляв із Лампсоном, фермером на Крофт-Енді, про сталеві сітки для обгородження курників. Це було приблизно за чверть до четвертої. Я повернувся додому лише після того, як перестав дощ. Саме перед чаєм. За чверть до п'ятої. Лора пекла млинці.

— А ви також виходили з дому, місіс Істербрук?

Вродливе личко стало схоже на ласку більше, ніж будь-коли. У її очах з'явився зацькований вираз.

— Ні, ні, я просто сиділа і слухала радіо. Я не виходила. Тоді — ні. Я виходила трохи раніше. Лиш на невеличку прогулянку. Зовсім недалеко.

Вона дивилася на Кредока таким поглядом, ніби чекала нових запитань, але той спокійно сказав:

— Ці твердження будуть надруковані. Ви зможете прочитати їх і підписати, якщо вони точно відповідають дійсності.

Місіс Істербрук подивилася на нього з несподіваною злістю.

— А чому ви не запитуєте в інших, де вони були? У цієї жінки на прізвище Геймс? Або в Едмунда Светенгема? Звідки ви знаєте, спав він чи не спав у себе в кімнаті? Ніхто не бачив його.

Інспектор Кредок спокійно сказав:

— Міс Мерґатройд, перш ніж померти, зробила певне твердження. У ту ніч, коли відбувся напад, хтось не був присутній у цій кімнаті. Хтось такий, хто мав би бути в ній присутній протягом усього того часу. Міс Мерґатройд назвала своїй подрузі імена тих людей, яких вона бачила. Через виключення та дійшла висновку, що одного з гостей вона не бачила.

— Там нікого не можна було побачити, — сказала Джулія.

— Мерґатройд могла, — сказала міс Гінчкліф, несподівано озвавшись своїм глибоким голосом. — Вона стояла за дверима, там, де тепер стоїть інспектор Кредок. Вона була тією однією людиною, яка могла бачити, що відбувалося.

— То ви й справді так думаєте? — запитала Міці.

Вона зробила один зі своїх драматичних виходів на сцену, розчахнувши двері й мало не збивши Кредока з ніг. Вона була у стані неймовірного збудження:

— Ви не кликати сюди Міці разом з іншими, ви, тупий полісмене? Адже хто я такий? Лише Міці! Міці на кухні! Нехай вона залишатися на кухні, бо там її місце. Але я вам сказав, що Міці, як і будь-хто інший, а може, й ліпше, атож, ліпше, може бачити, що відбуватись навколо неї. Так, так, я все бачити. І я все бачити в ту ніч, коли стався напад. Я все бачити, і я не зовсім повірити своїм очі, і тримати досі язик. Я подумати собі, нікому не скажу, що я бачити, ліпше зачекати.

— А коли все вгамується, ти хотіла попросити трохи грошей від певної особи, чи не так? — запитав Кредок.

Міці обернулася до нього, як розлючений кіт.

— А чом би й ні? Чому я повинна сидіти тишком-нишком? Чому б мені не попросити трохи грошей за те, що я великодушно мовчати? А надто, якщо в когось скоро будуть гроші — багато-багато грошей. О, я чути дуже багато — і я знати, що відбуватися. Я знаю той Піпемер, таємне товариство, якого вона — Міці драматично тицьнула пальцем у Джулію — є агент. Атож, я зачекати й попросити б грошей — але тепер я боюся. Тепер я радше подбати про свою безпеку. Бо незабаром хтось може вбити й мене. Тому я сказати вам те, що знаю.