— То я тебе слухаю, — сказав інспектор зі скепсисом у голосі. — Що ж ти знаєш?

— Я вам сказати, — врочистим голосом почала Міці. — У ту ніч я не чистити в буфетній срібний посуд, як була сказала, я вже бути в їдальні, коли почути, як гримнув постріл. Я виглянути в замкову шпарина. У холі темно, але знову гримати постріл, ліхтар падати і гойднутися, коли падав — і я побачити її. Я побачити її поруч із ним із пістолетом у руці. Я побачити міс Блеклок.

— Мене? — здивовано підскочила на місці міс Блеклок. — Ти, певно, збожеволіла!

— Але ж це неможливо! — вигукнув Едмунд. — Міці не могла бачити міс Блеклок.

Кредок утрутився і з ядучою іронією запитав:

— Не могла, кажете, містере Светенгем? А чом би й ні? Бо то не міс Блеклок стояла там із револьвером? То були ви, чи не так?

— До чого тут я? Звісно, то був не я — що за чортівня!

— Ви взяли револьвер полковника Істербрука. Ви домовилися з Руді Шерцом — мовляв, утнемо добрий жарт. Ви пішли слідом за Патриком Симонсом у дальню кімнату і, коли світло погасло, вислизнули в хол крізь добре змащені двері. Ви вистрелили двічі в міс Блеклок, а потім убили Руді Шерца. Через кілька секунд ви повернулися до вітальні, де стали клацати запальничкою.

На якусь мить Едмунд утратив дар мови, а потім став бризкати слиною:

— Що за нісенітниця? Що за жахлива вигадка? Чому я? Який я міг мати мотив?

— Якщо міс Блеклок помре раніше від місіс Ґедлер, спадкоємцями стануть двоє людей. Ми знаємо їх як Піпа й Емму. Джулія Симонс виявилася Еммою…

— І ви думаєте, я Піп? — Едмунд засміявся. — Фантастична — абсолютно фантастична гіпотеза! Я лише приблизно такого віку — більш нічого! І я можу довести вам — вам, клятому йолопу, — що я Едмунд Светенгем. Свідоцтво про народження, атестати про закінчення шкіл, університетський диплом — усе, що хочете.

— Він не Піп, — пролунав голос із темного кутка. — Філіпа Геймс вийшла вперед, її обличчя було бліде. — Я Піп, інспекторе.

— Ви, місіс Геймс?

— Так. Усі вважали, що Піп був хлопець, проте Джулія, звісно, знала, що її близнюком була інша дівчинка — я не знаю, чому вона цього сьогодні не сказала…

— Сімейна солідарність, — пояснила Джулія. — Я несподівано зрозуміла, хто ти така. До миті того просвітлення я не здогадувалася про це.

— У мене виникла та сама думка, що й у Джулії, — сказала Філіпа, і її голос злегка затремтів. — Після того як я втратила чоловіка й війна закінчилася, я замислилася про те, як мені далі жити. Моя мати померла багато років тому. Я навела довідки про своїх родичів Ґедлерів. Місіс Ґедлер помирала, і по її смерті гроші мала успадкувати міс Блеклок. Я з'ясувала, де живе міс Блеклок, і — приїхала сюди. Я влаштувалася на роботу до місіс Лукас. Я сподівалася, що позаяк міс Блеклок була літньою жінкою без близьких родичів, то, можливо, вона погодиться допомогти мені. Не мені самій, бо я спроможна заробляти на себе, а допомогти з освітою Гаррі. Зрештою, то були гроші Ґедлера, а вона не мала нікого зі своїх рідних, на кого могла б витрачати їх.

— А потім, — Філіпа заговорила швидше, так, ніби гребля, за якою вона ховала свої слова, прорвалася, і вона не могла більше їх там утримувати, — відбувся цей напад на будинок, і я стала боятися. Бо мені здавалося, що єдина людина, яка має мотив убити міс Блеклок, — це я. Я не мала найменшого уявлення про те, хто така Джулія — ми не однояйцеві близнята й не так уже дуже схожі. І тому мені здавалося, що підозрювати можна тільки мене.

Вона урвала мову, відкинула з чола пасмо світлого волосся, і Кредок несподівано зрозумів, що зблякла фотокартка у коробці з листами, певно, була світлиною матері Філіпи. Схожість була незаперечною. Він зрозумів також, кого нагадали йому слова місіс Ґедлер про кішку, що випускала і втягувала пазурі, — саме такий жест він побачив тепер у Філіпи.

— Міс Блеклок була дуже добра до мене. Дуже й дуже добра, і я не намагалася вбити її. Я ніколи не думала про те, щоб убити її. А проте, я — Піп. — І вона додала: — Як бачите, у вас немає підстав підозрювати Едмунда.

— Не маю підстав? — перепитав Кредок. — У тоні його голосу знову з'явився відтінок ядучої іронії. — Едмунд Светенгем — молодик, який дуже любить гроші. Молодик, який, вельми ймовірно, хоче взяти собі багату дружину. Але вона не стане багатою дружиною, якщо міс Блеклок не помре раніше від місіс Ґедлер. Та позаяк було майже очевидно, що місіс Ґедлер помре раніше від міс Блеклок — то ви мусили якось зарадити цій проблемі, чи не так, містере Светенгем?

— Це паскудна брехня! — заволав Едмунд.

А потім раптом із кухні долинув крик — моторошний крик жаху.

— То не Міці! — вигукнула Джулія.

— Ні, — сказав інспектор Кредок, — то людина, на совісті в якої троє вбитих людей.

Коли інспектор обернувся до Едмунда Светенгема, Міці тихо вислизнула з кімнати й повернулася на кухню. Вона наливала воду у зливальницю, коли увійшла міс Блеклок.

Міці скоса подивилася на неї присоромленим поглядом.

— Яка ти брехуха, Міці, — сказала міс Блеклок голосом, у якому звучали приязні нотки. — Хіба так миють посуд? Спочатку помий срібло, а для цього налий повну зливальницю. Ти не зможеш нормально помити посуд у двох дюймах води.

Міці слухняно відкрутила крани.

— Ви не гніватися на мене за те, що я сказав, міс Блеклок? — запитала вона.

— Якби я гнівалася на кожну твою брехню, мені довелося б лютувати з ранку до ночі, — сказала міс Блеклок.