пора, і ніяк її згаяти не доводиться, що хіба оцей револьвер

в таку пору для торгівців святим нагайку замінити

здатен. Від свого злісного умислу митрополит

Ярошевський не відступиться, і на криводушного та

невдячного Діонисія надія мала, бо він хоч і хитається

Іван КОРСАК100

між істинним православ’ям та цими відламками провінційними,

але не встоїть, бо як того човна, у невідь

може понести більша й дужча хвиля; не відступлять

від свого і такі, як Пащевський.

Смарагд мав підстави за багато гріхів дорікнути Пащевському,

от тільки у настирності відмовити він не

міг. Ще тоді, за вечерею в Києві, різко і сухо сказав архімандрит:

– Швидше небо й земля минуться, аніж ви сягнете

свого…

– Нащо ж ви себе до Христа рівняєте, – якимось сором’

язливим тоном, неспівмірним зі своєю огрядною

постаттю відповів отець Павло. – Але якщо вжили ви

слова зі Святого Письма, то і я частинку з його нагадаю.

Пам’ятаєте ж, звісно, як ішов Христос в Іудею зцілювати

Лазаря, то його відмовляли, казали, Господи, куди

Ти ідеш? Чи давно там юдеї побили Тебе камінням, а Ти

знову в їх землю? Одного разу Тебе вже тут не почули…

На що мовив Господь: чи не дванадцять годин має день?

Прийшов Я у першу годину – і Мене не дослухались, то

ж прийду і вдруге, і втретє. І нехай в останню годину, але

Мене таки почують…

Вистрілявши ще кілька набоїв і відзначивши подумки,

що набуває легкості його рука, він навіть не глянув

у бік мішені і почвалав повільно додому. Легкість то потрохи

з’являється, думав він, не помітивши, що так і бреде

з револьвером в руці, от тільки душа важка, захмарена

вона вся і темна.

Жінка старенька і згорблена, що вийшла з бокової

стежини, несла за плечима в’язку хмизу: «Вдова чи бездітна,

нещасниця, отак на старості від холоду взимку рятується…

» – мимохідь пропливла думка в архімандрита,

промайнула і відпливла собі, мов над головою в курця

101

кілечко диму. Але жінка, забачивши Смарагда, раптом

остовпіла від негаданого і неймовірного видива, примари

священика на лісовій дорозі із револьвером в руці та геть

тобі п’яними очима; в’язка з хряскотом впала на землю,

а жінка, вереснувши, дременула, спотикаючись і перечіплюючись

в гущавину.

Смарагд, спам’ятавшись, поспіхом заховав револьвера

в кишеню.

17

Сивий монах із сірим землистим обличчям, навіть

швидше лицем пересушеної ріллі, що не бачила місяців

два і краплини дощу, тепер говорив і говорив, отець Пащевський

ні разу його не спинив, не перебив запитанням,

бо людину немов прорвало, як прориває загату в

час повені на ріці, і тепер той потік бурлить, вирує і несеться

неспинно. Монаха Якова отець Павло знав ще з

часів, як був комісаром Київської духовної консисторії.

Яків, тікаючи з підрадянської України в Польщу, чудом

здолав дроти на кордоні, чудом вирятувався від прикордонних

вівчарок і тепер кривда й біда лилася отим повеневим

потоком у зболених і гірких словах.

– Звістки про наругу над храмами і духовенством,

що сюди пробиваються, – то маленька лише частинка

нашого горя, отака, як під нігтем, – показував Яків другою

рукою на кінчик власного нігтя. – А що вони тільки

вчинили з митрополитом Липківським…

Істинно кінець світу гряде, думав отець Павло, слухаючи

сивого монаха, тут з могил викидають прадідівський

прах і цвинтарі засівають травою, а на підрадянській

займанщині ще страшніше. Невже саме звідти, з

його землі, починається Суд Божий? До Липківського

в отця Павла назавше лишилося якесь почуття, як до

Іван КОРСАК102

старшого брата, ще з часів підготовки пам’ятного того