Собору, коли зазнайомились ближче, з перебігу самого

Собору. Перехід під юрисдикцію Варшавської митрополії

військового духовенства з таборів інтернованих,

вимушений перехід, але таки правильний, як час от підтверджує,

нітрохи не змінив ставлення Пащевського до

митрополита. Виступаючи тоді в обговоренні доповіді

Липківського про автокефалію, тоді, як гадав, що з хвилювання

він лише шепоче, отець Павло говорив:

– Маємо сповна підтримати доповідь, ми за споконвічним

християнським каноном діємо, що чинний вже

півтора тисячоліття. Бо ще Четвертий Вселенський Халкедонський

собор, року 451-го, ухвалив: «Якщо правосильною

владою заснована держава, то адміністративний

розподіл церковний повинен збігатися з розподілом

державним». І ніхто відтоді мудре рішення того собору

не відміняв.

А монах Яків тим часом згадував, як Липківському

двічі забороняли в священослужінні і один раз віддали

його заочно під церковний суд, бо не могли пробачити

слова, що ними він до народу звертався при визволенні

Києва від большевиків:

– Як не станеш ти об’єднано в обороні своєї Вітчизни,

то плакатимеш в неволі московській, мов колись Ізраїль

на ріках Вавилонських.

Двічі чекісти арештовують митрополита, по другому

арештові кидають за ґрати у Харкові,

– А як повертався у Київ митрополит, то те було треба

бачити, – говорив Яків і чи не вперше за оповідь очі

його потепліли і на лиці подоба рум’янцю засвітилася.

– Люди йому, як ішов, дорогу встеляли квітами, казали

навіть, що в крамницях та на базарах того дня вони геть

позникали, бо всі розкупили квіти.

103

В день Покрови на Собор у Святій Софії двадцять

сьомого року митрополит прибув просто з тюремної

камери. Хотіли застрахати людей чекісти, яких набралося

в храмі чи не стільки як власне мирян, казали, як не

слухатимуть їх вказівок, то Собор розженуть, а митрополитові

сухарі посилатимуть у Наримський край.

Літній мирянин, що стояв попереду, раптом обернувся

до вірних обличчям, і голос його покотився лунко

понад головами:

– Люди, що діється? Тут не казарма, то споконвічна

наша святиня!

Враз підскочили кілька чоловік у шкірянках, крутонули

мирянину руки за спину і повели.

Жах завис у повітрі, жах, густіший насталої могильної

тиші, він витав під древніми фресками, під образами,

яким вклонялись прадіди прадідів, зводив судомами заціпенілий

люд.

– Не бійтеся! – Христові слова, як грім, розірвали тишу.

– Не бійтеся, чи не знали раніше, куди і чого йдете?

Митрополитів голос знімався і відлунював під склепінням,

і мінялися в очах люду лики святих, десь дівався

страх і оціпеніння, кріпився дух – видавався той голос

не голосом літнього пастиря, а напрочуд молодим і

дзвінким.

– Не бійтеся, хто любить Бога і любить свого брата,

бо як угодна Господу наша справа, не здолає її ніхто.

Отець Пащевський бачив, мов наяву, як після вироку

особливої трійки НКВД стояв під розстрілом митрополит

Липківський – енкаведисти куля за кулею посилали

в нього, тільки в очі не здатні були подивитися,

зустрітися з поглядом спокійним і умиротвореним, хіба

трішки сумним і докірливим…

Іван КОРСАК104

18

Можна пустити кулю в того, хто несе Слово Боже, та

не під силу нікому спинити Слово, навіть тим, у шкірянках,

що арештовували просто в Святій Софії, що наводили

приціл на митрополита Липківського. Слово рідною

мовою, якого так бракувало тут, під займанщиною польською,

потребувало ще немало перекладацького труду.

І отець Пащевський, не полишаючи викладання та служіння

в Хрестовоздвиженському храмі, підключається

до перекладів богослужбової літератури.

Ще раніше від Діонисія, тоді єпископа Кременецького,