Шрифт:
якому вірять або не вірять, немає великих і малих справ,
бо в пастирському ділі усе значиме, і довірену ниву, не
91
лякаючись водянистого пухиря на долоні, з дня в день
має орати.
Навіть соборне послання тоді уряд надрукувати заборонив,
роздавав його переписане від руки отець Павло
після богослужінь. Хтось, напевне, доніс, бо заявилися
після чергової проповіді до нього просто у храм двоє поліціянтів:
заборонена, мовляв, справа.
Пащевський тільки глипнув на них, щупленьких,
зверху вниз. «Ет, щиглики. Якби не в храмі, та не в одежі
пастирській, так би вас…» – подумав гріховне. І уявив,
як за комір тримає в руці кожного із тих щигликів, і лобами
їх так смачненько…
– Ви, напевне, висповідатися захотіли? – перепитав
отець таким тоном, що поліціянти, здивовано перезирнувшись,
раптом шухнули поза людські спини.
A ще судові пороги не раз доводилося переступати
отцеві Павлу, пороги, за якими не завжди зустрічала
його безпристрасна Феміда – балакала вона, здебільшого,
з польським акцентом або сором’язливо простягала
позолотити долоню.
Того разу суддя помітно поспішав і навіть починав
нервуватися: сперш він час від часу виймав кишенькового
годинника і, клацаючи кришечкою, близькозоро вглядався
у циферблат, а врешті поклав того годинника перед
собою на стіл. Слухання попередньої справи затягнулося,
свідки мляво давали поясненя, видавалося, не говорили,
а швидше жували кожнісіньке слово; суддя ж на сьогодні
домовився з приятелями із воєводської канцелярії виїхати
на маївку, заночувати собі на озері, зварити юшку та половити
раків. Тож тепер конче наздогнати згаяний час: читав
позов швидко, ковтаючи інколи слова.
– Слухається справа за позовом священика Георгія
Рибчука до свого парафіянина Петра Грищенка щодо по
Іван КОРСАК92
рушення громадського спокою. Це порушення, твердить
позивач, виявилося у співі під час богослужіння молитов
українською мовою. Чи було таке? – перепитав обвинуваченого.
– Аякже, пане суддя, то було, – схопився швиденько
і перелякано чоловік та став гортати невеличку книжечку,
бо ніяк не втямив, за що його сюди затягнули.
– Але я ніде не схибив, молитви у цьому молитовнику
нашою мовою, то я ще й очима водив, аби, крий Боже,
не збитися…
– Так яке ж тут порушення спокою, отче? – перекинув
погляд суддя сперш на священика, а тоді на циферблат.
З чим тільки сюди не приходять, дратувався у думці
суддя. Він ще розумів, коли звертаються у поважних
справах, он сидить запрошений отець Пащевський, то
він дійсно клопотався разом з парламентарем Масловим
у ваговитому ділі: Чеснохресне Братство судилося
з орендарями земель братчиків. Проти них виступали
вельми статечні орендарі: Герш Акерман, Янкель і
Шмуль Вайнери, Арон Турійськ, Фрума Снайдер, Абрам
Дрогичин, Бруха Гройсбург, Сруль Рухмільчук – кого не
візьми, то має вплив і не забариться віддячити. То ж не
міг він піти проти них, ухвалив виплатити орендарям
14 827 злотих за дев’ятнадцять з половиною соток землі.
Маслов, який мав повноваження державного секретаря і
міг розпоряджатися та відповідав за маєтності братства,
ще пробував оскаржувати судове рішення, писав апеляції,
та тільки марно чорнило переводив. То для суду була
цікава справа, а сьогодні тільки голову тут морочать…
– У чому ж порушення? – судді майже вдалося приховати
роздратування.
– Ваша честь, я не один раз попереджував, що богослужіння
у нас ведеться тільки церковнослов’янською
93
мовою, – священик вправно з-під ряси вихопив записника.
– То пряме порушення споконвічних православних
традицій. Наш високий архіпастир митрополит