Шрифт:
— Асо, відведи Бойнаха до Шушик і скоріше повертайся, — важко дихаючи і витираючи піт з чола, розпорядився Ашот.
— Єсть! Давайте я й ці молотки заразом віднесу, навіщо вони нам?
— Тепер вони, звісно, не потрібні. Віднеси, а то й так важко…
Внизу з-за кущів показалась голова Саркіса. Він струшував сніг з кущів і уважно оглядав гілки — шукав ягід. Знаходив він їх чи ні — невідомо, але якщо не йшов грітися, то, певно, щось там було…
Асо повернувся з своєю герлигою в руках і швидко пішов уперед. Для нього такий сніг не первина. Скільки разів хлопець разом з батьком прокладав вівцям шлях з ферми на пасовисько?
І тепер, спираючись на міцну кизилову палицю, Асо просто стрибав уперед — так, ніби мав долати якусь перешкоду. Він перший дістався до верхнього краю скелі і мовчки кинув свою герлигу Ашотові.
Такими ж, хоч і не дуже вмілими стрибками, піднявся Ашот, а вже за ним протоптаною доріжкою і Гагік.
Хлопці зупинилися, щоб перепочити, але незабаром Ашот почав обережно просуватися вперед. Хлопці помітили: його щось стурбувало. Приклавши пальця до губів, Ашот просив мовчати і кивком голови на щось показував.
Гагік приглядівся і помітив у снігу кілька маленьких ямок — ніби хтось кидав камінці, і вони провалилися в сніг, залишивши на ньому криві, нерівні сліди.
Тепер уже всім було зрозуміло, що в кожній ямці сидить куріпка…
Ох, це тріпотіння! Як воно хвилює мисливця! Від радості хочеться кричати! Не дивно, що Гагік швидко кинувся до другої ямки, впав на неї грудьми і, відчувши в своїй руці пір’я птаха, закричав:
— Ашот, зловив! Іди сюди!..
Але куріпка випурхнула у нього з рук, обсипавши хлопцеві обличчя снігом.
— Цсс! Тихо, — прошепотів Ашот.
Проте Гагік зовсім втратив розум. Перебігаючи від однієї ямки до іншої, він навалювався на них всім тілом, метушився, кричав. Та куріпки, не даючись йому в руки, злякано вилітали то з-під плеча, то з-під стегна, — одним словом, з-під носа мисливця.
Асо теж кидався в усі боки і теж даремно: з галасом і кудкудаканням куріпки втікали й від нього.
Ашот стояв, тремтячи від люті.
Руки його були зайняті спійманою пташкою — він не встиг ні заховати її куди-небудь, ні віддати товаришам, щоб продовжувати полювання…
— Дурню! Що ти робите — крикнув він Гагіку.
Але було вже пізно: Гагік з Асо розполохали всіх птахів.
— Чого ми їх не половили? — здивовано запитав Гагік.
Біля нього стояв Асо і винувато посміхався.
— Дурень! — сердито повторив Ашот. — Хіба ти не бачив, як я ловив? Хіба можна навалюватись на ямки? Треба просто тихенько засунути туди руку і… Ат, кому я кажу!.. Ти тільки й умієш глузувати з кожного, а сам… Ех, як вони тікали!..
Жаль і розчарування так здавили груди Ашотові, що він був ладен сісти в сніг і заплакати. Хто знає, чи випаде їм коли-небудь ще така нагода пополювати? Адже як тільки поверхня снігу трошки підмерзне, куріпки будуть врятовані… Вони так легко й швидко тікатимуть, що «їх не наздоженеш і конем», як любив жартувати батько Ашота.
Мовчазні, понурі вернулися хлопці в печеру.
— Ой, куріпку спіймали? — зраділа Шушик і схопилася з місця. — Але чого ви носи повісили?
Ашот нічого не відповів.
Мовчки обскубли вони куріпку, голову і тельбухи віддали собаці. Взявши пташку в руки, Гагік все ж не втримався:
— Ашот, скільки вона важить?
Той не відповідав. Похмуро дивився в куток печери. Хлопець ще й досі немов бачив, як одна за одною — фрр, фрр, фрр… — вилітали з снігу і зникали куріпки.
— Півкіло буде, — сам собі відповів Гагік. — Виходить, у наших місцях кам’яні куріпки не менші за свійську курку. Десять-дванадцять куріпок, кожна по півкілограма… Отож, Асо, у нас з тобою п’ять-шість кілограмів м’яса на вітер вилетіло. Жаль, ой як жаль! — скрушно похитував він головою, і тільки в чорних очах його та в куточках маленького рота блукала ледве помітна усмішка.
Куріпка й справді була велика і жирна. Її швидко засмажили, розділили на п’ять рівних частин і з апетитом з’їли.
Саркіс спершу хотів відмовитись від своєї частки, але пахощі смаженого м’яса змусили його забути про самолюбство, і він жадібно почав уминати свою порцію.
Старанно пообгризавши і висмоктавши кісточки, хлопець пригадав, як сьогодні вранці відокремився від товаришів, як сам назбирав для себе шипшини й жостеру, поїв усе, ні з ким не поділившись…
«Чому ж вони дали мені шматок куріпки?» — щиро здивувався він і ліг відпочивати.