– А й справді! – сказав Камо. – Скільки води, а непомітно, щоб рівень озера підвищувався. Та воно б і не вмістило її.

– Може, випаровується? – висловила думку Асмік.

– Ні, тут холодно, великого випаровування бути не може, – заперечливо похитав головою Ашот Степанович. – Тут, звичайно, є десь отвір, куди витікає вода, бо інакше кратер наповнився б по самі вінця і вода переливалася б через край. Адже з усіх озер Вірменії витікають ріки і річки: і з нашого Севану, і з озера на вершині Алагьозу, і з озера Айгер-лич, і з озера Арпа, і з озера Ганли-гьол на вершині Ахмахану, і з озера гори Капуджух. Ці озера ми бачили на власні очі. Всі вони – проточні. В природі є певна закономірність. Якщо це озеро не проточне, значить, закономірність якимось чином порушена. От нам і треба з’ясувати чому.

Дід Асатур не брав участі в цій розмові. Не кліпаючи, дивився він на гребінь гори, де нещодавно стояли гірські барани. Старий мисливець знав, що один з них залишиться і обережно стежитиме за всіма рухами підозрілих пришельців.

– Ну, ви подумайте, як дізнатися, що робиться на дні озера, а ми продовжимо наші розшуки, дослідження, – звернувся Ашот Степанович до хлопців.

І геологи пішли до каміння, що виднілося біля протилежної вершини.

– Я хочу, щоб ми відігравали тільки роль консультантів, – сказав Ашот Степанович своєму товаришу. – Пам’ятаєш, про що ми говорили в день свого приїзду з Арамом Михайловичем? Ти бачиш, що я весь час намагаюсь триматися збоку. Нехай ініціатива залишається в руках у хлопців. Ми будемо втручатися лише в крайніх випадках, якщо вони робитимуть які-небудь помилки.

– Ти маєш рацію. Вони на вірному шляху і тепер зроблять все самі… А ось і каміння, яке викинув вулкан. Ану стукни молотком, побачимо…

А на березі озера Камо квапив хлопців:

– Покажи, Сето, що ти син рибалки!

Сето першим кинувся в озеро. Він і справді плавав і пірнав, як риба. Сето наслідували й інші хлопці.

Ніжні форелі злякано метнулись і поспішно поховалися.

Вода в озері була така холодна, що хлопці, сині, тремтячі, майже одразу вискочили на берег.

Зігрівшись, вони знову влізли у воду, і Сето спробував допливти до середини озера.

Повернувшись, він схвильовано повідомив:

– Хлопці, там насередині вода колами йде!

Хлопці придивились. Справді, в центрі озера вода вирувала і пінилася.

– Покличемо вчених… Ашоте Степановичу! – гукнув Камо. – Погляньте на середину озера!

Геологи підійшли, подивились на озеро. Потім Ашот Степанович щось сказав товаришеві, і той схвально кивнув головою.

– У дні озера, – сказав Ашот Степанович хлопцям, – є дірка. Вода витікає через неї в надра гори… Браво, хлопці, ви зробили важливе відкриття!

Армен задоволено посміхнувся.

– Але звідки ж ці кола? – спитав Грикор.

– А налий води у діряву посудину і подивись, піде вода колами чи ні, коли почне витікати, – відповів Сето, легенько стукнувши Грикора по голові.

Камо задумався.

– Як же нам дізнатися, чи й справді вода витікає в дірку?… Вся надія на тебе, Сето, – сказав він.

Сето загорівся. Раз уся надія на нього, він ладен навіть у пекло полізти. Та ще й на очах у Асмік!

– І я попливу туди, – сказав Ашот Степанович і почав роздягатись. – Як не подивитись зблизька на таке важливе відкриття! Так, Сето? Тільки дивись, нам треба бути обережними, щоб течія не затягла! Ну, попливли. – І обидва плигнули у льодяну воду.

Допливши до місця, де вирувала вода, Сето пірнув. Він намагався триматися далі від страшного потоку води. Але вир був такий бурхливий, сильний, що заплеснув його, стиснув і поніс униз до вузької щілини на дні озера.

Хлопці побачили, що водяні кола стали ширше. Почали надиматися і лопатись великі бульбашки.

– Сето тоне! – захвилювався Камо і, кинувшись у воду, поплив на допомогу товаришеві.

Але Ашот Степанович обігнав його. Він був чудовим плавцем.

Пірнувши, геолог побачив Сето прямо перед собою. Хлопчик стояв всередині водяного потоку, що стовпом увіходив всередину гори. Геолог зрозумів, що на плечі Сето звалився важкий тягар і що винести хлопця наверх не можна буде ніякими силами… Хіба що виштовхнути з водяного стовпа, але вбік – у «мертвий простір»? Ашот Степанович схопив Сето за руку і силою потягнув його до себе. Тут наспів Камо, вони разом витягли Сето на берег. На березі його закутали в архалук діда Асатура, зігріли, і він, отямившись, почав розповідати про те, що бачив під водою.

– Там, унизу, річка, справжня підводна річка… – важко переводячи подих, розповідав Сето. – Якби дірка була ширша, вода затягла б мене всередину гори.

– Ти просто навмисне повинен був би дати затягти себе… Цікаво, де б ти виплив? В Севані чи ще десь? – серйозно сказав Грикор. – Чого ти гніваєшся? Хіба це не мета нашої експедиції? Ти приніс би жертву нашій науці, зате ми б дізналися, куди тече вода.

– Для цього є кращий засіб, – посміхнувся Ашот Степанович і підморгнув Арменові.

Армен почервонів.

– Так, але куди ж все-таки тече вода? – дивувався Камо.

– Хто його знає!… Чи то в бік Казаху, чи то в Даралагьоз… – розвів руками Грикор.

– Про це дізнатися важко.

– А для чого ми гас принесли? Ви хоч би раз про це подумали? – спокійно посміхаючись, запитав Армен.

– Ай справді! Тепер зрозуміла, зрозуміла! – вигукнула Асмік. – Страшенно цікаво! Значить, ви наллєте гас у цю підводну річку?

Усі з повагою дивились на Ашота Степановича і Армена: розумний вони знайшли спосіб!