— Мене? — тоскно перепитав Дунк.

— Аеріон вже досить наплів батькові на вухо. Даерон, до речі, теж підспівав. Аби виправдати своє боягузство, він розказав моєму братові, що велетенський лицар-розбійник перестрів його на дорозі, забрав Аегона і втік. З його слів неважко зробити висновок, що той лицар-розбійник — це ви. За словами Даерона, він цими днями ганявся за вами по всіх усюдах, сподіваючись відбити брата.

— Але ж Яйк розповість правду. Тобто Аегон.

— Яйк розповість, поза сумнівом, — відповів принц Баелор. — Але ж хлопець і сам любить прибрехати, як ви легко пригадаєте. Котрому з синів повірить мій брат? Що ж до тих лялькарів, Аеріон розпише їхню виставу як злісну державну зраду. Дракон — знак королівського дому. Зображувати, як дракона вбивають, проливають з його шиї кров, хай у вигляді червоної тирси… лялькарі, поза сумнівом, не мали злих намірів, та все ж вчинили нерозумно. Аеріон стверджує, що це прихований заколот проти дому Таргарієн, заклик до бунту. Маекар легко з цим погодиться. Мій брат має важкий норов і покладає всі надії на Аеріона, бо Даерон не виправдав його сподівань.

Принц ковтнув вина і відставив келиха.

— Хай там у що мій брат вірить і чого сподівається, одне ми знаємо достеменно. Ви наклали руки на принца драконового роду. За цей злочин вас мають судити, приректи і покарати.

— Покарати? — Дункові не сподобалося це слово.

— Аеріон вимагатиме вашої голови — хоч із зубами, хоч без них. Він її не отримає, це я вам обіцяю. Але й не можу відмовити йому в праві на суд. Мій ясновельможний батько знаходиться за багато сотень верстов звідси, тому суд чинитимемо ми з братом, а також князь Ясенброду, бо це його володіння, і князь Тирел з Вирію як верховний володар над ясенбродським господарем. Останнього разу чоловікові, засудженому за побиття принца королівської крові, відтяли ту руку, яка завдала удару.

— Руку? — з жахом перепитав Дунк.

— У вашому випадку йтиметься також про ногу. Ви ж принца і ногами били, чи не так?

Дунк втратив мову.

— Ви можете бути певні, що я прохатиму суддів про милість. Я — Правиця Короля і спадкоємець престолу, моє слово дещо важить у королівстві. Але небезпека полягає у тому, що й слово мого брата теж має вагу.

— Я… — вичавив Дунк, — я… ваша милість, я…

Він хотів сказати, що лялькарі не були зрадниками, що їхній дракон — просто дерев’яна іграшка, а не принц крові. Але слова залишили його. Та він ніколи і не вмів майстерно їх складати.

— Ви, проте, маєте інший вибір, — неголосно продовжив принц Баелор. — Чи виявиться він кращим або гіршим, цього я не можу сказати напевне. Все ж нагадаю, що будь-який лицар, звинувачений у злочині, має право вимагати суду двобоєм. От я й питаю вас іще раз, пане Дункане Високий: чи добрий з вас лицар? Чи міцно ви тримаєте у руках списа та меча?

— Суд Седмиці, — мовив принц Аеріон, посміхаючись. — Гадаю, я у своєму праві.

Принц Баелор затарабанив пальцями по столу, спохмурнівши. Зліва від нього господар Ясенброду повільно кивнув.

— Чому? — вимогливо запитав принц Маекар, нахиляючись до сина. — Чи ти боїшся стати проти цього заплотного лицаря сам і дозволити богам розсудити правдивість твоїх звинувачень?

— Боюся? — перепитав Аеріон. — Такого, як оцей? Не кажіть дурниць, пане батьку. Я піклуюся про свого любого брата. Даерон також потерпів образу від цього пана Дункана і має першим пролити його кров. Суд Седмиці дозволить нам обом стати до бою проти нього.

— Ой, не роби мені ласки, братику, — пробурмотів Даерон Таргарієн. Старший син принца Маекара виглядав ще гірше, аніж у заїзді. Зараз він протверезів, його червоно-чорний камізелок не був заляпаний вином, та очі принц мав налиті кров’ю, а лоба йому вкривав хворобливий піт. — З мене досить буде потюгукати, поки ти вбиватимеш того нахабу.

— Ти занадто добрий до мене, любий брате, — відповів принц Аеріон, сумирний та усміхнений, — але ж я не смію позбавляти тебе нагоди вчинити правосуд, хоч би й ціною твого життя. Тому й наполягаю на суді Седмиці.

Дунк розгубився.

— Ваша милість, вельможні панове, — звернувся він до суддівського столу. — Я не розумію. Про який ще суд Седмиці йдеться?

Принц Баелор стурбовано посовався у кріслі.

— Є такий різновид божого суду двобоєм. Це стародавній звичай, про який зараз рідко згадують. Він прийшов через вузьке море з андалами та їхніми сімома богами. У будь-якому божому суді звинувачуваний та обвинник просять богів вирішити справу між ними. Але андали вірили, що якщо з кожного боку б’ється по сім поборників, то боги, вшановані такою честю, неодмінно зглянуться на праву сторону і винесуть справедливий вирок.

— Або ж андали просто полюбляли мечами махати, — додав князь Лео Тирел з глузливою усмішкою на вустах. — Хоч би там як, пан Аеріон у своєму праві. Тож має відбутися суд Седмиці.

— Мені доведеться битися самому проти сімох вояків? — тоскно запитав Дунк.

— Доведеться, та не самому, пане лицарю, — дещо роздратовано відповів принц Маекар. — Не клейте дурня, суд на це не зглянеться. Має відбутися бій сімох проти сімох. Тому ви повинні знайти ще шістьох лицарів, які б стали до бою разом з вами.

«Шістьох лицарів», подумки повторив Дунк. Пхе, а чому б не шість тисяч? Що так, що сяк — одна біда. Він не мав ані рідних, ані двоюрідних братів, жодного старого бойового товариша, з яким би міг стати біч-о-біч до бою. З якого дива шестеро незнайомих вояків ризикуватимуть життям заради заплотного лицаря супроти двох принців крові?

— Ваші милості, вельможні панове, — запитав він, — але що як ніхто не захоче битися на моєму боці?

Маекар Таргарієн подивився на нього холодними очима.