Лучицька. Що-о? Я не розумію нічого... А дай!

Квітка (показує уривок). Читай - я не прибавив.

Лучицька (придивляється і сміється). Це ж не до мене лист!

Квітка. У тебе знайшли... Тут нема сміху... Тут жах!

Лучицька. Ні, голубе мій, - один тільки сміх. Знаєш, що се таке? Це моя роль із "Глитая": се той лист, що Глитай підробив і приніс Олені.

Квітка. Роль? Невже?

Лучицька. Роль, роль... хіба не пам'ятаєш? Та я тобі й покажу...

Квітка. Може... Однако все-таки... странно... Я хороше не помню... Какое ужасное недоразумение... Я не могу придти в себя...

Лучицька. Ти мені не ймеш віри? Невже ти зміг про мене так чорно помислити? Антосю, що ж се?

Квітка. Прости! У меня расшатаны нерви... какая-то тупая боль... Да, все одно к одному... кругом разочарования, неудачи, неприятности.

Лучицька. Ти мене лякаєш... Що ж скоїлось?

Квітка. В земство нема чого й думати: остатня стежка закопана!

Лучицька. Чого ж то? З якої причини?

Квітка. Одна причина, одна!

Лучицька. Все я?

Квітка. Що ж ти з ними вдієш! І кланяться перестали... Нема просвітку: руки складай та й лежи нікчемною колодою, поки згниєш.

Лучицька. Я? Я тобі світ заступила?

Квітка. Не ти, а панські привереди... А! (Йорза волосся).

Ті ж і Гаша.

Гаша (вибіга). Бариня на минутку зовуть вас... сюда...

Квітка. Сейчас! (Іде за нею). 

При світі блискавки видко в гущавині бариню і Квітку. 

Лучицька. А коли я поміха, коли я всім тут каменем на шиї - так ясно що: зайву личину тра набік!

Квітка (хутко, скажено). А! Наконец-то комедии разоблачу! (Бере Лучицьку за руку). С кем это вы изволите любовные переписки вести? (Лучицька дрижить. Пауза). От кого - не роли, а любовные письма получаете?

Лучицька (змертвілим голосом). Антось! Не оскорбляй меня!

Квітка (напряженнее). С кем обниматься изволили?

Лучицька. Не оскорбляй! Что это? Гвалт?!

Квітка (несамовито). С кем об-ни-ма-лась?

Лучицька. З Лемішкою... отцом Маринки... Спроси няню...

Квітка. Одна шайка! Где бы он взялся здесь?!

Лучицька. Проездом... Клянусь богом... Опомнись!

Квітка. Где письмо? Отдайте мне его!

Лучицька. Вот оно. (Дістає).

Квітка (вирвав). От какого-нибудь поганого актеришки - и у сердца храните... А! знаю, от какого мерзавца это письмо!

Лучицька (пошатнулась і ухопилась за спинку стула; коси від руху впали). Не от мерзавца, Антон Павлович, а от честнейшего и преданнейшего мне человека...

Квітка (скажено). От преданнейшего? Так у вас там, между этой... этой... преданнейшие люди?

Лучицька (ніби одгонячи образу рукою, а другою за голову). Остановитесь!.. Не оскорбляйте!.. Пощадите!

Квітка (ловить слова у листі). А-а! Вот оно: "богорівна", "неспогадана", "верніть мирові дар божий"! Так вот в чем дело? Так это все была жалкая комедия... водевиль с переодеаанием?.. Вы разыгрывали угнетенную невинность, я получил роль простака, дурачка-буффа, а настоящий герой был за кулисами...

Лучицька (задихаючись). Остановитесь!..

Квітка. Туда вас тянет, туда манит цыганская жизнь, а здесь - тоска, разойтись негде... Обманулись в расчетах... Что ж? Вы здесь не пленница... насиловать воли не будем! (Виходить, кричить вбік). Коня мне!

Лучицька. Ай!! Бесчеловечно! Безбожно! За что же? За что? (Рида).

Лучицька і Палажка.

Палажка (підбіга). Що знов? Що?