Шрифт:
ІV
І взяв господь тую землю, Ходить, розсіває. А Сатанаїл невдячний Думоньку гадає. Щоб землі у бога вкрасти, Вкрасти, заховати, А потому в своє ім'я Землю збудувати. І роздумав свою думу На взиск чи на згубу: Тілько господь відвернувся, Хвать землі у губу! А бог ніби і не знає: Решту досіває. І розсіяв, як годиться, І благословляє: «Рости, рости, моя земле. Куди зглянуть очі: Від восхода до полудня І до полуночі!» І земля рости начала І кінця не мала; І зеленая травичка Землю устеляла. Да і тая, що у губі, Свого бога знає: Росте живо, виростає, Губу розпирає. І зачав він, нечестивий, Хоркати, плювати, I зачали і того скали Й гори виростати. І земля землею стала, Тілько посвятити. Но І нічка наступала: Тра було спочити. V
Закотилось сонце красне За високі гори. І синіє небо ясне, Як синєє море. І тихенько в небі ходять Ангели святії І засвічують над небом Свічі восковії. І ті свічі, ясні зорі, Світять на все поле, Доки господь, милосердний Виспиться доволі. І спить господь серед поля, Сили відновляє. А Сатанаїл над богом Думоньку гадає. І поглянув кругом себе: Пишно було всюди. І, як камінь, йому зависть Падає на груди. «Не буду я більше з богом!– Став він говорити,- Хоть сам згину, розсядуся, Хоть йому не жити! Но він спить, не має сили,- Що ж я туманію?! Возьму втоплю його в морі, Світом завладію». І підняв на руки бога, І води шукає, Але земля розрослася І границь не має! Вдарився на штири боки,- Моря не видати! І вернувся він, і з богом Положився м спати.
VI
Рано сонечко піднялась, Позгасали зорі, І у росу, як в діамант, Повбирались гори. І Сатанаїл піднявся, Бога став будити «Вставай, боже! годі спати! Землю тра святити». Пробудився господь сильний, І, здихнувши, каже: «Що хитришся предо мною. Вічний ти мій враже?! Був я всюди сеї ночі, Від края до края,- I нема чого святити: Вся земля святая. Ти хотїв мене, невдячний, В морі утопити. За то вічне будеш змієм Під землею жити». Ізвинулись його руки, І звинулись ноги. Довге рило натягнулось, Висунулись роги. І Сатанаїл невдячний Став навік змією, Зашипів - наперед бога Слизнув під землею. І тогнала земля дуже, Де змій пробирався, І там всюди ліс дрімучий Поверх неї взявся. VII
І зняв господь з себе ризу, І махнув направо- І, як маку, різних птахів Всюди залітало. Махнув вліво - і, на диво, Всюди гадь завилась. Розстелив на землю ризу - Звірина з'явилась. І пішов господь над море, ризу опускає- І в годині ціле море В рибі закипає. Так з'явились в білім світі Звірина і птахи, Різні гади, різні жаби, Риби й черепахи. Лиш медведі, свині, коні І кроти не були; Та ще боцяна не було, Скойки і камбули. І став господь над водою, Ризу убирає І із моря зсередини Рибу визиває. І сказав господь тій рибі Землю підпирати, Щоб земля на своїм місці Все могла стояти. І та риба держить землю; І як стрепенеться, І застогне земля наша, І вся затрясеться. VІІІ
Повернувся бог до неба, На престол сідає І всіх ангелів до себе З раю призиває. І злетілось перед бога Ангелів без ліку, І настало свято в бога, Перше з-перед віку. Триста тисяч пісні піли, А сімсот кадили, А тьма-тьмуща через небо Бога проносили. І горіло небо в славі, Тухнуло кадило, І все воїнство небесне Богові служило. Служба божая кінчалась, Бог благословляє І всіх ангелів до себе Ще раз призиває. І всі ангели злетілись, Богу помолились І святому його трону Низько поклонились. І махнув бог своїм слугам Правою рукою, І сказав їм: «Будьте, діти. Вічне ви зо мною. Де ви були, там поставлю Жити чоловіка. А Сатанаїл невдячний Проклят будь довіка!» І основи світовії Страшно задрожали. Но на небі тихо-тихо Ангели співали. IX
І співали, і скінчили Пісню ту святую. І бог каже їм принести Чашу золатую. І говорить: «Ви зберіться. Ангели святії, І стріпніте над ту чашу Крила золотії». І стріпнулись над ту чашу. Бог їх посилає На схід сонця в праву руку, Де роса спадає. Полетіли слуги божі,- I їх ясні крила Роса чиста, як діамант, В десені [4] покрила. І до бога прилетіли З чистою росою, І іще раз стрепенулись Над чашею тою. І зійшов бог з свого трону, І зачав місити. Замісив - і чоловіка З того став ліпити. Виліпив, зачав стругати. Дивне боже діло! І обстружки пригодились На грішнеє тіло. І дихнув господь на него,- І він відживився. Підняв очі свої к богу, Щиро помолився. І повів бог його всюди По небеснім краю, І заводить наостаток До самого раю. 4
– Десені - узори.
X
Серед раю йшла дорога Меж двома садами. Ту дорогу замикали Дві желізних брами. Їдна брама - на схід сонця В небо підіймалась. Друга вліво - на заході - В землю опускалась. При дорозі - два садочки, Що вбирають очі: Їден прямо на полудень, Другий к полуночі. І садок той, що к полудню, Річка вперезала, І місточок через річку Брамка замикала. А за річкою дерева Цвіли, відцвітали, І родили, й опадали, Знову зацвітали. В сім садочку на початку Ангели спасались; І спаслися, і на небо Вище підійнялись. Тут Адам і Єва їли Золотії груші. (І тепер туда відходять Праведнії душі). Да й у другім у садочку, Що на полуночі, Досита було усього, Чого серце хоче. Тілько пахнуло від него Не добром - бідою: Кругом него так і лилось Полум'я рікою. XI
І привів господь Адама, Ходить, походжає, І як жити він повинен - Його научає. Повернули в праву руку, Перейшли місточок: Відімкнулась перед ними Брамка у садочок. І в садочку бог зриває Грушку золотую, Дав Адаму половинку, А собі другую. І промовив: «З сего часу Я буду з тобою, Як сії дві половинки Були меж собою». Да і вийшли з того саду, Пішли до другого; Розділилось на дві часті Полум'я пред богом. Походили й там доволі. То був сад ще кращий; Но хто тілько їв із него, Був навік пропащий. І сказав господь Адаму, Щоб остерігався, І Адам в тім перед богом Клятвою заклявся. І по клятві розійшлися. Бог пішов до неба, А Адам пішов шукати, Чого серцю треба.