Аннотация
Руданський С. В.
ЛІРНИКОВІ ДУМИ
ПРЕСЛІВЛЯ
1
– єгипетський пустельник і затворник (?-394).
2
– річка в західній частині Передньої Азії. З нею пов’язано багато християнських легенд, зокрема легенда про хрещення в ній Ісуса Христа.
* * *
Много в Кам'янці народу, Та життя немає, І від рання до смеркання Кам'янець дрімає. І на вулицях, на ринку - Всюди пусто, тихо: Хіба бідну писарину Перетягне лихо; Та школярі, бідні діти Сердитої долі, Пройдуть на день штири рази Дорогу до школи. Ще під вечір, як ударить Сьомая година, Оживиться на минутку Бідна бульварина: На вулиці, на широкій, Совітниці ходять, На них птахи перельотні Шкелками наводять. Після них купецькі дочки: Тлусті, чорнобриві; З ними ходять їх коханки, Совітники сиві. Потім ще яка попівна Несміливо ходить, І її учитель школи Або школяр водить. Тілько воску, тілько й світла На тіснім бульварії Хіба в закутках ще ходять Школярі по парі. Та бідная писарина У куток заб'ється І із лиха наб'є люльку, Димом затягнеться. Та і ті, як дев'ять вдарить, Бульвар покидають. А всі решта, кілька тисяч, Носа не являють. Много в Кам'янці народу, Та життя не мають. І від рання до смеркання Вулиці дрімають. Но й для Кам'янця сумного Святенько буває, Коли весь він веселіє, Життям оживає. І то святенько для него, Та пора кохана, Наступає щорік божий Літом, на Івана. * * *
Ото раз, недавніх часів, Свято наступило, Ціле місто пробудилось, До світу ожило. Всюди гамір, всюди говір, Повно скрізь народу, І нема нігде проїзду, Нема і проходу. Вздовж по ринку в рядів кілька Все вози стояли. Там всякую усячину На гурт продавали: То полотна у півситках, То масла діжками, Сир і бриндзу кадубами, Вишні коновками. Збігся Кам'янець жаденний, Все то закупає, В свої нори як в безодню, Без сліду ховає. А поперек того ринку, Напротив дзвіниці, З ненабожним і набожним Сидять молодиці. Там обручки і перстені, Хрести й образочки, І коралики, й коралі, Ковтки і ковточки. Все так ніби сріблом сяє, Золотом блищиться, А набожна молодиця Ще й не дорожиться. І йдуть хлопці, і торгують, Платять, та купують, Та дівчатам, молодицям Жменями дарують. Коло них двома возами Стали пилипони [3] І розклали - на папері Писані ікони. Тут і пекло, і суд божий, І райськая птиця, І Миколай «літній» голий, «Зимній» в рукавицях. І «Духовная аптека», І козаки донські, А на возі - із ложками Чашки пилипонські. І до них народ збирався Не так купувати, Як святого Миколая Й пекло оглядати. І усюди гамір, говір. Ще й діди співають І на лірі «Миколая» То «Варвари» грають. 3
– Пилипони - розкольники, що торгували іконами.
* * *
Аж тут бам! В соборі дзвонять,- Люди зворушились, Шапки набожно підняли І перехрестились. І знов грішні розпочали Грішне відправляти, Купувати, торгувати, Своє продавати. А тим часом у соборі Дзвонили, дзвонили, Попи правили молебні - То воду святили. Богомільні уклякали, Щиро сповідались, А слабії серед церкви Крижем крижувались. Перед церквою офірки Баби продавали, І дідів стояло кілька: Грошика чекали. І церковних пісень голос, І здохи печалі, Вічний говір край офірок І убогих жалі,- Все то враз із гудом дзвона У їдно зливалось І таємним, і незгадним Бути видавалось. Бам-балам!!– всі дзвони дзвонять І в ту пору саме Архирей із свої церкви Вийшов з образами. Співаки йдуть попереду, Тропарі співають. В два ряди попи у ризах Образи тримають. Архирей іде позаду, На нім митра сяє, А диякон коло него Кадило тримає. І ідуть поважним ступом, Співаки співають; Перед ними плац вузенький Люде заливають. От пройшли, у церкву входять; Дзвони замовчали; І у церкві службу божу Правити начали. І началась служба божа, Їдні люде входять, Помоляться і виходять, Другії надходять. Аж прийшли жебрущі люде, Хрест святий поклали І від брами до притвори У два ряди стали. Бідні люди! Хто їх видів, Серце каменіло: Всі обшарпані, обдерті, Аж світиться тіло. У їдного криві руки, Той ноги не має, Той їдно лиш око має, І то випливає. Той горбатий ізігнувся, Той старий схилився, В того рани по всім тілі, В того рот скривився. Їдним словом: всяка нужда, Яка в світі була, Десь на себе взяла тіло Та сюди прибула. І так жаль, як спогадаєш, Що ніяка сила Тої нужди не улічить, А їдна - могила! За дідами край притвору Лірник прислонився, Уклякнув і щиро-щиро Господу молився. Свита вбога, но цілая. Постоли новенькі, І волоками привиті Онучки біленькі. На ремені через плечі Ліра під полою, І торбина коло него З жовтою смолою. Шмаття чисте, хоч на него Прядяно і грубо. Куди глянеш - хоч убогий, А дивитись любо. Сам старий, як голуб сивий, Літ сімдесят буде, Борода широка сива Сходить аж на груди. Чоло ясне, твар черствая, Ще в нім краска грає, Ніби в небі як під вечір Сонечко згасає. Лиш сліпий він, невидющий, І очей не має; І як сплили його очі, Лиш бог їдей знає. Коло него стоїть разом Літ семи дівчина, Вона старця цього водить, Бідна сиротина. Вона водить, із ним ходить, Його шапку носить І в набожних перехожих Милосердя просить. Вона дбає за старого, Старий за ню дбає І як рідную дитину Людяно вбирає. На ній біла нова свитка, Крамна спідничина, Фартушок крамний, чорненький, Біла сорочина. Коралики з образочком Шию обвивають, І червонії кісники Коси уплітають. Сама мила, невеличка, І очі сивенькі, Коси довгії русяві, Личенька повненькі.
* * *
Стоять діди край притвору, Служба закінчилась, І високая дзвіниця Дзвонами залилась. Вийшов архирей, поїхав. Пани розійшлися. Коло старців тілько прості Люде осталися. Осталися прості люди, Старців обділили І лірника запинили, Кругом обступили. Обступили і просили Думу їм заграти. І зачали в його шапку Мідяки кидати. І взяла за руку старця Дівчинонька мила, І на камінь край дзвіниці Стиха посадила. І дід сів, настроїв ліру І зачав співати, Зачав співи їм співати І на ліру грати. 1. ПОЧАТОК СВІТУ
І
До початку сего світа, Ще до чоловіка, На престолі бог великий Жив із-перед віка. І престолом було небо, Невидиме нами. І то небо в нас, хрещених, Зветься небесами. Під ним друге було небо, Що зоветься раєм; І коли воно почалось, Того ми не знаєм. Тілько знаєм, що в тім небі Ангели літали І святії пісні богу День і ніч співали. І Сатанаїл-архангел Був їх старшиною І у бога називався Правою рукою. Все він відав, всім він радив, Всім розпоряджався, І рай цілий його власним Небом називався. А під раєм, його небом, Наше небо було, Но по нему ані разу Сонце, не мигнуло. Лиш по нему чорні хмари Громом розривало, А під ними тьма стояла Й море клекотало. II
І задумав бог і наше Небо освітити, І під небом нашу землю Грішну сотворити. І приходить він до раю, Взяв Сатанаїла, І пішов під синє небо, Де бездна кипіла. Синє небо туманіло, Вітри бушували, І під небом чорні хмари, Громи розривали. Все чорніло і темніло ... Аж бог появився!– Розійшлися чорні хмари, І грім запинився. Засиніло небо наше, Сонце засіяло. Стало тихо, лиш глибоко Море клекотало. І зійшов господь над море- Море утихає; І Сатанаїла в бездну Господь посилає. Посилає його в бездну Піску жменю взяти, Щоб на морі, як на камні, Землю збудувати. «І як вложиш,-господь каже,- Руку у безодню, Скажи: беру тебе, земле, На славу господню». І пішов він попід море, Ходить, розважає: « А ну, й себе пом'яну я! Хто теє пізнає?!»
III
І зпустився в саму бездну, Руку опускає, Бере землю і до бездни Тихо промовляє: «Ти poзкрийся, розвернися, Темная безодне! Беру землю в ім'я своє І в ім'я господнє!» І узяв; іде водою, Жменю істискає. Но даремная робота: Вода все змиває! Поки вигулькнув із моря, Змило все подою, І явився він до бога З голою рукою. «Не хитрися,- господь каже,- Не задумуй злого! Іди знову, тілько ім'я Не приточуй свого!» Пішов знову й під водою Знов над богом кпився. І знов з голими руками Наверху з'явився. І розгнівався бог сильний: Небо задрожало, Море вспінилось, забилось І заклекотало. І в минуті він іщезнув В морі під водою. Найшов бездну, бере землю Правою рукою. І говорить: «Ти розкрийся. Темная безодне: Беру з тебе тепер землю Во ім'я господнє!» І щаслива йому була Дальняя дорога, У минуті він з землею Вийшов перед бога.
в официальном магазине Литрес