Шрифт:
Музика. Як то можна? Штрумент же що-небудь стоїть, ну й струн, може, на цілого гривеника зопсуєш, так воно чогось коштує? Тепер сама тонша струна, так вона, брат, аглицька або ще й дорожча!… Как ти полигаєш?
Іван. Ну, нехай буде по-вашому! З вами не зговориш!
Музика. Вєрно!… Потому штоб і гаварить, так обученіє требується… Чудной ти! Тепера хоч і на скрипці навука тож чого-небудь стоїть… Я, може, не одного карбованця заплатив, доки навчився. Дам я тепера тобі скрипку, на, на, на!… От ти й не заграєш; бо звєсно, как не туди пальці стоять. Воно до всякого діла є наука… Мені дратвою прив'язували пальці до скрипки, доки навчили! Прив'яже - і грай… да!… А вот как єтот мальчонка був предоставлен до меня у ндравоученіє, так што я з ним восприїмчив був. Ось розкажи, как я тебя муштровав!
2-й музика. Мене дяденька били, у-у, здорово били!…
1-й музика. Мальчонка вон нічаво, ну только пйоть, біда, як пйоть!… Раз однажди договорились ми свадьбу грать за 75 копеєк. Положим, продешевили. Так вон побачив на вікні пляшку, думав, что водка, та й украв її, та в горло; а то хитижен… Што ж ти думаєш, чуть дуба не дав. Так я його як схватив за холку, да как тріпонув, так так увесь каніфоль з него і вискочив!…
2-й музика. Мені у сирівці вимочували руки, а далі шевською смолою натирали пучки, щоб отак-о гуділо… (Показує на бубоні).
Іван. Та добре-добре, йди вже; бо тебе й за день не переслухаєш!
1-й музика. То-то ж бо й є! До всякого діла треба знать, як і що!… (Пішов у хату, настроюючи скрипку). Я тобі усякий танець так заграю, що… Я можу козак-вальця, і жидівочку, і всякі панські танці!…
Іван. У кого б же це мені позичити на сватання цілу свиту або хоч невірненького жупана? Піду до старого Ганнущенка: у нього, кажуть, є червоний жупан, ще прадідівський, чи не позиче?… Як одягнусь, то-то з мене й козарлюга буде, та й ловкий же! Зараз шапку набакир, візьмусь у боки і нікому не зверну з шляху!… (Пішов).
Микита і Маруся, а згодом Іван підкрадається і прилягає за жолобом.
Микита (тягне за руку Марусю). Кажеш, що вже посватав?
Маруся. Оце туж-туж… Вже, либонь, і гульня почалась.
За лаштунками чутно музики до кінця дії.
Микита. Он як!… Марусе, виклич мені Семена на часиночку, будь ласка!
Маруся. Так би я тебе послухала! І не проси, і не говори мені: нічого не хочу слухати!
Микита. Марусе, слухай сюди!…
Маруся. Шкода вже мене обдурювати! Дурив, дурив мало не два роки та й кинув на посміх людям!… Ще й лихословиш мене та гордуєш перед усіма, що звів з ума! І на вечорницях тоді що ти мені казав?! Ще й бив би, може, якби… Потім знов підлестився і знов відкинувся… Ось і докотилася ниточка до клубочка…
Микита. Прости мене, я тоді й сам не пам'ятав, що балакав! Виклич мені Семена або Одарку, я тільки скажу одне слово - та й чорт з ними! Слухай, Марусе, коли ти викличеш Семена, то щоб я крізь землю провалився, щоб я світа сонця не вздрів, коли не свататиму тебе!… Я хочу тільки поглузувать з його!
Маруся пильно дивиться йому в вічі.
Скажи ж, навчи мене, чим зможу тебе ублагати!… Не ймеш мені віри? О боже, який же я нещасний! Хоч би одна була людина така, щоб повірила межі на крихту… Ну, Марусе, коли ти вже не ймеш мені вари, то піду я, куди очі поведуть… та або втоплюсь, або заріжусь!… (Йде).
Маруся (кидається до нього). Стривай, Микито! Бог один бачить, що ти робиш з моїм серцем! Не маю сили сперечатися твоїй волі…
Микита. Ти викличеш? Іди ж, йди швидше, Марусе! Чого ж ти стоїш?… Марусе, серце моє! (Падає переди нею навколішки). Бач, Марусе, я навколюшках тебе благаю, грудку землі з'їм, щоб тільки ти повірила мені…
Маруся. Ох, що ж ти зо мною робиш?… (Підводить його). Слухай, Микито! Похвалявся ти йти світ за очі… і я тобі скажу, що загину, коли ти ще раз скривдиш мене! Не губи ж ти мене, не губи, мій орле! Бо пропаду, єй-богу, пропаду за тобою!… Підожди, мій соколе, тут, а я зараз!… (Побігла в хату).