Олена

Чого ж мовчиш ти, милий? Ти такий,

Мов би мені ти, Дмитрику, й не радий.

Не поспитав про сина ти мене,

Про матінку... Моя порадо люба,-

Дружинонько!., промов же слово ти!

Я довго так була без тебе, ждала,

Далекий шлях степами я пройшла,

Щоб глянути на тебе, щоб почути

Те слово знов,- скажи ж мені його!..

Дмитро мовчить.

Мовчиш?.. Мені не знаєш що сказати?

Так довго ми не бачились, і ти

Ласкавого словечка пригадати

Не здужаєш, не можеш ізнайти,

Щоб вірную дружину привітати?

Чого ж це?.. Що тобі?.. Скажи мені!

 ВИХІД VІІІ

Панас

(вертається)

А це ще що?.. Чого це тут жінота?..

Та ти, бачу, потурчився украй:

До панії любенько стежку топче

І цю сюди приводить у садок.

Дмитро

Не смійте ви того казати, діду!

Панас

Який страшний!.. А не ходи туди!..

Я бачив сам, як позавчора нишком

В альтаночку до неї ти сховавсь.

Олена

Так он воно!.. Так он чого стріваєш

Немов чужу свою дружину ти!..

Та, може, ні, це помилка,- скажи бо!..

Мій Дмитрику, скажи,- дід помиливсь?

Дмитро мовчить.

Мовчить... то то вже правда?.. Боже милий!..

(Хапається за голову і прихиляється до дерева.)

Панас

Дак он це що! Це жіночка його!..

А я гадав, що це яка туркеня...

Біднесенька! Забилася сюди,

А тут таке... Вертайся на Вкраїну:

Вже він не твій, уже пропав навік!

Олена

Пропав навік!.. Одно сіяло сонце

І згасло вже, бо світить не мені,

Закрилося від мене туманами...

Скрізь темно, ніч... Але ж за віщо це?

За віщо ти свою дружину вірну

Міг промінять отут на бусурменку?

Чому мовчиш? Не відмовляєш чом

Ти, зраднику?! Ні, Боже мій, не те

Хотіла я сказати, ні!.. Спиняється. Покинув,

Зрікаєшся... Та ні! Не можна ж так!..

Не можу я... Ой, Господи, хотiла

Сказати щось - i слова не знайду…

Я все життя віддам, щоб повернути

Iзнов тебе... кохаю над життя…

Вона ж не дасть свого життя за тебе,

Вона тебе кохать не може так…

Хоч як вона нехай тебе кохає,

А все її я переважу в тім!

Панас

А вже ж, що так! То ж жінка, то дружина!.

Олена

Та не мовчи ж! озвися хоч слівцем!

Дмитро

Що я скажу? Що я найбезщасніший

Тепер за всіх?

Олена.

Найбезщасніший ти?

I принесла нещастя я? Ой, Боже!

Я ж думала, що щастя принесу!..

Гаразд! Щоб ти щасливий бути міг,

Я відціля піду, вернусь до сина,

Самотная свій вік важкий звікую.

Панас

(До Дмитра.)

Пускай її,- нехай собі iде!

Не вернеться: далеко Україна…

А може, й так, що стрінуть у степах

Її вовки, голодні сіроманці,

I рознесуть кісті її в яри…

Дмитро здригається.

Олена

Оце була б меніг найкраща доля:

Вiдразу смерть, не мучитися вік.

Панас

А то бува, як Бог не пожаліє,

Та у степу наскочить татарва,

То забере, в ясир її потягне,

I купить пан якийсь її в гарем -

От, може, цей твій пан їі і візьме…

Це, знаєш, би було: твій пан би взяв

Її собі - з душі знущаться й з тіла:

Це буде так, мов помінялись ви,

Бо візьме пан її, ти ж - панську жінку.

Дмитро

Ой, Боже мій!..

Панас

Ти Бога тут не клич,

Бо щастя це твоє без Бога краще.

Та тільки ось: чи буде щастя те,

Як знатимеш, що твій єдиний син

Без матері конає десь, а мати…

Ще гіршеє терпить вона, бо з неї

Знущається в гаремі бусурмен?

Дмитро