Невільник 2

Така і варта в нас!

Дмитро

До втеку ніч.

Невільник З

Такі вночі кайдани,

Щоб утекти!

Дмитро

Кували люди їх,

То і розбить подужають їх люди.

Панас

Хоч сміливий, та молодий ще ти:

Хоч би з тюрми і викрались ми нишком,

То далі що? Куди і як тікать?

Дмитро

Куди тікать? Хіба вам степу мало?

Невільник 4

Та звідси як нам вирватись - скажи!

Невільник 5

Цього навчи!

Дмитро

Я й сам іще не знаю.

Але коли кайдани і тюрма,

Доглядачів батіг, його знущання

Докучили вже нам, товариші,

Як хочемо побачити ми кревних,

Як хочемо побачить рідний край

І волі знов козацької зазнати,

То знайдемо, як можна це зробить!

Невільники

– А правда! так!

– Саме покаже діло!

– Аби схотів!

– І Бог поможе нам!

Усі разом

Навчай же нас!.. Ми за тобою всі!

Дмитро

Коли ви так,- то будемо на волі!

ЗавісаДРУГА ДІЯ

Альтана в саду гарно вбрана, з канапою. Одні двері проти глядачів, другі - праворуч од їх.

 ВИХІД I

Аміна, схилившись на канапі, в руках гитара; вона іноді перебирає на їй струни. Фатима стоїть, прихилившися до вікна.

Фатима

Ти як мала дитина нетерпляча.

Аміна

Та годі вже!.. Мій Боже!.. чула все!..

Сама ж мене до того нахиляла.

Фатима

Оттак!.. Коли ж я це робила? га?

Аміна

Сама ж мені казала, що кохання

Рабів не зна!..

Фатима

Казала,- ну, дак що?

Але коли його кохати хочеш,

То треба так робити, щоб ніхто

Про це не міг довідатись ніколи.

А ти того не знаєш: дай та й дай!

Аміна

Жалю нема у тебе!.. Не кохала

Нікого ти ніколи, мабуть,- тим

Не відаєш того, яка це мука,

Кохаючи, і дожидать отак!

Ти ж зрозумій: все думати про його

І ні про що вже більше не могти,

І знать, що він тут близько є, і знати,

Що бачитись я все ж не можу з ним,

Не можу з ним, з коханим, розмовляти!..

Вночі і вдень, щомиті - все один

Огонь в душі і тілі почувати

ї не могти огонь той погасить

В коханого в обіймах,- мука це!

Фатима

Та ось баша уже ж поїде скоро,-

Тоді Дмитра й покличу я тобі.

Аміна

Не хочу ждать! Бо на світі коханням

Упитися - то тільки й щастя є.

Нема цього, то і життя немає,

І мертві дні минають без пуття.

Не хочу так!..

Фатима

Так страшно ж, небезпечно!

Аміна

Чи варт про це і думати? Забудь!

Страшнішого над смерть страшну немає,

А як нема кохання,- смерть - життя.

Фатима

Атож! Мені життя й без того любе.

А як баша дізнавсь,- нам смерть обом.

Ти за своє кохання вмреш,- як знаєш!

А защо ж я вмирати буду? Ні!

Перечасуй: баша поїде скоро...

Аміна

Ой, Боже мій, ізнову той баша!

Та не кажи про його, не нагадуй!

Я те усе вже чула, знаю все,

Але ні знать, ні чуть його не хочу!

(Мовчанка. Далі Аміна відразу підводиться й каже благаючи):

Поклич його!., послухайся, поклич!..

Прошу тебе, Фатимо люба! добра!..

Я дам тобі за це що схочеш, все!

Вподобала ти з золотом намисто,-

Візьми його!.. Що хочеш, те й візьми

З окрас моїх, з одежі, та послухай!..

Та тут нема й страшного, бо баша

Аж на тому дворі й не прийде скоро,

Бо, мабуть, спить.

Фатима

Ой-ой, боюся дуже!

Та вже піду,- немає що робить!