(ввіходить)

Аміна

Ізнов удвох ми можем розмовляти.

Іди ж сюди! Зневисний пішов.

Невже мене не зрозумів ти досі?

Невже того не бачиш ти, що є?

Дмитро

Невільник я... Невільникові ж важко

І бачити, і розуміти все:

Хоть бачить він,- боїться помилитись.

Боїться він сягнути далі, ніж

Дозволено. Хоч візьметься у нього

Вогнем палким уся душа й згорить,--

Мовчати все ж він буде й те ховати.

Аміна

Примушуєш мене казати -хай!

Це зараз той пішов, кого найбільше

Ненавиджу тепер.

Дмитро

За віщо ж то?

Аміна

За те, що я людина й хочу жити

По-людському, не так, як тут живуть,

А він мені насмілився казати,

Що забавка я, іграшка, йому

Сотворена на панську втіху тільки,

На те, щоб він зо мною граться міг,

Як схочеться йому, як заманеться,

А далі і забув на час якийсь,

Аж поки знов ще заманеться гратись!

За це його ненавиджу тепер.

Іще за те, що іншим почуванням

Тепер мені всю душу обніма,

А він, як пан, порядкувати хоче

В моїй душі. То і за це його

Ненавиджу!..

Ти кажеш,- ти невільник...

Не хочу я щоб ти мені й зоставсь

Невільником...

Дмитро

А чим же можу бути?..

Аміна

Надією і сонечком ясним,

Моїм очам єдиним світом-сянням,

Моїй душі єдиним сподіванням,

Утіхою, коханням, щастям - всім!..

Дмитро

(кидається до неї)

Ні, годі вже!., мовчать немає сили!..

Моя красо, мій квіте запашний!

Чиї б уста мовчати тут здоліли?..

Люблю тебе безмірно, раю мій!

(Пригорта її)

Аміна

Коханий мій!.. Люби, єдиний, милий!.

З тобою рай, мій світоньку ясний!..

Схиляється йому на плече.

Завіса

ТРЕТЯ ДІЯ

Сад. Інше місце, ніж у першій дії.

 ВИХІД І

Панас з Молодим Невільником.

Панас

Ні, я його побачивши ще спершу,

Послухавши його, вже догадавсь,

Що січовик із нього недотепний.

Невільник

Чому?

Панас

Тому, що надто вже жінок

Він полюбля та казна-що верзяка:

Рівня красу жіночу до небес

І там іще таке він докладає,

Що доладу й не розбереш його...

Невільник

А цитьте! он він сам іде.

Панас

Іди вже

Підгонити,- доглядачем зробивсь!..

Схотілося турецької розкоші,

Про те й забув, як верещав колись:

«Утечемо! вас визволю на волю!»

Тепер йому вже те не в голові,

Уже ніяк не згадує про втеки.

 ВИХІД ІІ

Дмитро

(підходить до них)

От Богові хвала,- сьогодні день

Удався не душний, робити легше.

Панас

А що тобі?.. Адже не робиш сам!

Бо ти тепер уже, бач, пан, доглядач!

Дмитро

Воно і я, сказати так, роблю...

А хоч би й ні, дак і не в тім же сила,

Не сам же я - он роблять люди скрізь,

То й носила Господь людям полегкість,-

Чому ж за це не дякувать йому?

Панас

Пророкові подякувати треба,

Аллахові тому, чи кат їх зна,

Як звуться ще вони - ті, бусурменські!..

Дмитро

Бог, діду, скрізь один.

Панас

Який же Бог?

Дмитро

Той Бог, що цю багату землю й небо

Високе блакитне сотворив,

Той, що вдихнув живую душу в тіло.

Панас

То це й Аллах по-твоєму - він Бог?

Дмитро

Ми кажем: Бог по-своєму про Бога,

Вони про те ж по-своєму: Аллах.

Панас

О, ба! о, ба!.. Оце тебе послухать,