Аята впала, "i"i було поранено у ногу, шию і подряпано обличчя. Кіту підхопила меолі і затягла до намету. Аята пручалась і кричала, що Гел загине, якщо йому не допомогти. Та на дворі була завірюха і ті страшні тіні, що були невловимі навіть оку. Дівчата вклякли у порваному наметі, тримаючи зляканого ящера.

Перевертень-нападник стрибнув на тонке віття, рятуючись від переслідування, та віття не витримало його ваги і зламалося. Гел прослідкував за тілом, що стрімко полетіло донизу і, перетворившись на темну плямку, зникло у снігу, плюнув у слід і почав сповзати.

Завірюха вщухла, як і почалася — несподівано. У глибокому снігу лежали два підлітки, мертві. Ящери звелись на ноги, та так і трималися півколом, оберігаючи сво"iх вершниць від вітру. Кіту перев'язала Аяті шию і ногу. Аята тримала білий шматок тканини на щоці, аби вгамувати кров. Гел ладен був "i"i добити, і ледь втримався, аби не виказати "iй все, що він думає про "i"i сміливість. Та змусив себе заспоко"iтись, присів біля Аяти, відгорнув тканину від "i"i обличчя:

— Подряпина. Заго"iться, — повернув голову до воєначальниці, тихо промовив. — Кіту, піднімай загін. Готуй ноші. Меолі смертельно поранена.

Кіту дивилась на нього переляканими очима. Інші дівчата — здивовано. Аята сіла, хотіла заперечити, та чомусь не наважилась заговорити. А ще тканина, з яко"i був пошитий його одяг, виявилася трохи штучною і тепер нагадувала благенький саван. Гел підняв свій плащ і накинув його на плечі, добре, що хоч чоботи були шкіряними і вціліли після перевтілення. Гел тихіше заговорив до воєначальниці:

— Накажи помічниці керувати зборами і відійдемо поговоримо.

Кіту віддала накази і підійшла до Гела, запитала:

— Повертаємось до міста?

— Ні, по"iдемо до поселення. У вас є засоби зв'язку, крім вісників?

— Звичайно.

— Накажи від імені меолі пильнувати Рородан, до міста нікого не впускати, нікого не випускати. І неофіційно, для особливо довірених: всі так чи інакше повинні довідатись, що на життя меолі був замах, і особливо — що замах дуже вдалий. Про кожен крок урядовців, радників чи членів сім'"i негайно доповідати. Старшу спадкоємицю пильнувати як власне життя.

— Почнуться погроми, — відповіла воєначальниця.

— Так нехай вулиці патрулюють військові. Влаштуйте комендантську годину. Хіба я повинен вчити вас таким простим речам?

Меолі категорично відмовилась "iхати у плащі, закріпленому між ящерами, і вважала, що, навіть поранена, вона мусить бути у сідлі. Та за десять хвилин погодилася з доводами Кіту заради доньки. Гел підійшов до не"i, коли вона була вже у тому плащі. Аята вхопила його за благеньку сорочку і спробувала підтягнути до себе, тканина сорочки порвалась. Гел нахилився над Аятою, вона прошепотіла:

— Я бачила тебе.

— І що? — запитав Гел, — невже так страшно?

— Страшно… Ти навіть не аджар.

— Не бійся, я тут не на довго, — запевнив він і скочив у сідло свого ящера.

Аята закрила очі, напевне, аби його не бачити…

Ї"i солдати позакидали на сідла тіла підісланих вбивць.

Старша помічниця підійшла до Кіту, коли та готувалася сісти у сідло свого ящера, пошепки запитала:

— Я, звичайно, розумію, що він віор. А насправді? Дівчата мусять хоч щось знати…

— Він солдат, як і ви. Найманець. Звича"i звичаями… а якось пояснити "iм треба.

— Що пояснити?

— Що на різних планетах звича"i різні, і що меолі була калтокійськім найманцем, це всі знають, і воювати "i"i там навчали не тільки жінки. І мене також… — Кіту сіла у сідло, подивилась на помічницю зверху, — ви всі мусите зрозуміти заради принцеси.

Я побачила загін розвідників, який повільно "iхав рівниною. Гел відчув мою присутність і попрохав бути поряд.

До поселення Дакків при"iхали під вечір. Поселенці вийшли, зустрічали загін меолі. Попереду височіла огрядна жінка у шубі до п'ят із штучного хутра. Побачивши меолі у імпровізованих ношах, жінка у шубі сплеснула руками і почала роздавати вказівки — перенести Аяту до "i"i будинку, поставити ящерів у хлів, приготувати кімнати для во"iнів меолі і погодувати загін.

Кіту не зістрибнула, а здавалось, сповзла зі свого ящера.

Гел також спішився, тримаючись біля свого верхового, уважно роздивлявся поселення, намагаючись помітити кожну нестандартну дрібницю. Таких поселень він бачив багато, та це відрізнялось колоритом, будинки побудовані з місцевого матеріалу, у вікнах вітражі. Огорожа у поселенні одна, і та зовнішня, за будиночками — двори і комори, низенькі дашки підвалів, вздовж вулиць — стовпи з електричними дротами, у поселенні є електростанція. І напевне декілька плит для посадки космічних кораблів.