Навіть одяг поселенців такий, як у городян Епо.

Велика жінка у шубі була старостою дакків, не тому, що на Іноті матріархат, а тому, що у поселенні, як і на цивілізованих планетах, обирали достойника розумного, наділеного даром керувати. Старостою ця жінка була призначена після смерті "i"i чоловіка, найшановнішого члена спільноти, який побудував це поселення.

Коли скинули з сідел двох мертвих хлопчаків-переверетнів, підбігло дві жінки і один поважний чоловік з бородою як лопата. Жінки заголосили. Чоловік м'яв обличчя і куйовдив волосся, прикрашена пір'ям хутряна шапка впала з його голови, він не помітив.

Староста підбігла до Кіту:

— Де ви "iх знайшли?

— У гаю, лежали замерзлі під деревом, ви "iх впізнаєте?

— Ці діти зникли ще на початку літа, ми думали, "iх перевертні забили. Тут іноді з'являються такі, на дітей і дівчат нападають.

— Перевертні напевне і забили, — відповіла Кіту, — ми не бачили, нас у той гай завірюха загнала, вони там лежали, поховайте "iх, як належить за вашими звичаями.

Кіту не наважилась розповідати правду. Навіщо батькам знати, у що перетворили нелюди "iх дітей. Краще вже вірити, що діти — невинні жертви чудовиськ.

Староста не мала підстав сумніватися у розповіді Кіту. Адже видно, які страшні рубці на юних тілах, такі тільки кігті залишають, великі кігті і ікла.

Кіту тільки у поселенні роздивилась смертельні рани на тілах хлопчаків і відчула, як під теплим хутряним одягом мороз пішов по шкірі. З острахом і дивним дитячим жахом вона подивилась на Гела.

Дівчата з розвідницького загону меолі самі занесли свою повелительку до будинку старости. Аята почувалася ніби зрадниця чи симулянтка. Гел був поряд і пильнував "i"i, аби вона не наробила дурниць. Та коли Кіту вигнала всіх з кімнати, де залишили Аяту, а Гел залишився з володаркою Іноти сам на сам, володарка зірвалася з ліжка і, шкутильгаючи, почала бігати з кутка в куток, наче дика кішка, не в силах опанувати сво"i емоці"i. Гел, навпаки, сів.

— Чому ти привіз мене сюди? — запитала вона, зупинившись біля нього і вперши руки у боки.

— Зачекаємо тут на розвідника від твого ворога, — відповів він.

— Якого ворога?

— Того, який підіслав вбивць.

— І хто він?

— Ще не впевнений… Мені потрібні підтвердження, а вони будуть, коли твій ворог почне метушитись.

— А де моя донька?

— Знайдемо ворога, знайдемо і "i"i, - Гел відповідав "iй рівним голосом, як автомат.

Аята втомлено сіла поруч з Гелом:

— Я не витримаю. Вона може загинути. У тебе що, зовсім нема почуттів? Хоч би співчуття… Та що я хочу від звіра…

Він промовчав.

Староста зазирнула у двері кімнати, побачила, що меолі сидить на ліжку поряд з дивним юнаком, котрий усупереч традиціям і законам ціє"i планети при"iхав верхи і з непокритою головою. Зайшла до кімнати і щільно закрила двері:

— Я хотіла оглянути ваші рани, повелителько.

Аята запропонувала "iй сісти у власній хаті, декілька секунд помовчала, староста вся витягнулась, чекаючи, поки меолі заговорить. Меолі заговорила:

— Я хочу, аби те що ви зараз бачите, залишалось таємницею, — Староста ледь не підскочила, не розуміючи, що вона такого бачить: дивного юнака у кімнаті поряд з меолі чи що? Аята посміхнулась: — Крім мого загону, крім вас, мене і мого віора, ніхто не повинен знати, що поранення, які я отримала під час нападу вбивці, не смертельні.

Староста спробувала зрозуміти те прохання, закивала головою, та була розчарована. Вона не розуміла, навіщо те мовчання, і не ризикнула запитувати, лише пообіцяла тримати язика за зубами.

Гуркіт за дверима, крик Кіту:

— Даян!!?

І дзвінкий дівочий голос:

— Що з нею??! — Аята підвелась, та до дверей підійти не встигла. Вони відчинились і у кімнату вбігла висока, струнка, смаглява дівчина з синіми очима і чорним волоссям, заплетеним по звичаям Іноти у дві коси. Приталений військовий кожушок незастебнутий, а плащ вона кинула на порозі: — Мама!

Аята знову сіла. Ї"i старша донька впала на коліна, обійняла материнські ноги:

— Ти жива…

— Чому? Чому ти покинути місто? Я ж наказала, — шепотіла Аята і гладила доньку по голові.

— Я злякалась, сказали, що ти загинула. Ти знайшла Іол? Мама…

Гел встав, кивнув старості на двері, вийшов слідом і зачинив кімнату, залишаючи матір і доньку на самоті.

Я лягла у глибокий сніг поряд з воротами. Прослідкувала за тим, як старша донька меолі пролетіла мимо, навіть не зупинившись біля воріт. Ворота за нею зачинили. Знову тиша. Вечірні сутінки сині, синій сніг, синє глибоке безхмарне небо у різнокольорових стрічках силових і гравітаційних течій, з краплинками сяючих зірок. Перебравшись на дах будинку, я пробралась майже до будинку старости, там вікна позакривали віконницями. З комина йшов дим, у будинку, напевне, тепло, і чимось годують… А в мене з пащеки пара йде, тут холодно і довге густе хутро, здається, вже не рятує.