двадцять дев'ять, і я бачив життя на одинадцять років більше, ніж ти, і країв, і

людей різних... Е-ет, та що казати, що з тобою говорити, коли ти не чуєш і

не хочеш чути і не можеш...

— Ти себе сам не чуєш, оросуте. Ти співаєш пісню свою у степ і не для

мене, і не для себе. Роки — не ціна батирові. Розум і сила, мужність — ось

його ціна. Давай спати. Досить.

— Гаразд, ти правий. Це порожні балачки, нумо спати!

«Ні, з таким не добалакаєшся ні до чого. Дикий хлопець, упертий і

зарозумілий. У полон-бо ж таки потрапив, а втекти йому я допоміг, і що б із

ним далі було — невідомо ще. Як і зі мною, врешті. Але тут, у степу, він

орієнтується краще, ось і командує, ніби старший, поважніший».

Данило відчував, що і в Айдарові щодо нього крилося таке ж

роздратування, як і в нього, Данила, на Айдара. Розмовляли вони, ніби

добре розуміючи один одного, але не чули нічого поза словами. Ще й у

в'язниці.

Коли кинули йому Айдара у темницю в товариші, Данило по-чав було

заговорювати з новим в'язнем, але наткнувся на глуху стіну замкнутості і

ворожнечі, навіть злості, що в.свою чергу виїли кало досаду і роздратування

у Данила. Лише коли вже склалося

так, що виходу не було і втікати сам він не міг, він знову звернувся до

кипчака. Той одразу ж зреагував на слово «втеча», і вони швидко

домовились. Все ж недовіра між ними була сильнішою, ніж навіть спільні

дії і спільна небезпека, яку вони переборювали ось вже протягом третьої

доби, не рахуючи тих днів, що Айдар сидів разом із Данилом у зіндані.

Недовіра, однак, була не до сил товариша, не до спроможності зрадити чи

підвести, ні, то було щось інше й більше, то була невіра в цього чоловіка, бо

він ось такий.

Який, спитав себе якось Данило. Такий, що чимось одразу ж приваблює, але те, чим він приваблює, що, може, викликало б приязнь за будь-яких

мирних умов, нині, в умовах в'язниці і потім втечі, викликав недовіру. Ті

риси, що могли б викликати симпатію, видавалися слабкістю, саме через

них росло глухе заперечення, бо вчувалося в іншому за позірним героїзмом і

відвагою ще й таке, що в умовах війни навряд чи могло б бути силою. Те не

для війни, не для цих умов. Тут він, мабуть, не потягне. Бо ось такий.

Вони лежали у видолинку, настеливши трави під себе, обидва

скрутившись в калачі, ледь торкаючись спинами один одного, і цей доторк, який був необхідний, бо поночі було зимно, викликав у обох ще більший

супротив і роздратування.

Борода у Данила кілька днів вже не голена, волосся темно-русяве, кучеряве, темні вуса, блакитно-зелені очі, засмагле обличчя. Шаровари і

сорочка невиразного сірого кольору, босі ноги з підошвами, що давно стали

як у чоботях, все ж поколоті до крові колючками, клунок з харчами і

кинджал у руці, який він знову поклав поруч, вмощуючись спати.

Його товариш був у всьому протилежний. Худорлявий, тонкий, як

лозина, особливо у порівнянні з Данилом, густе, цупке, як кінська грива, чорне волосся, швидше, правда, темно-коричневе, ніж просто чорне, ледь

пробиті вусики над припухлими, ще трохи дитячими губами і очі кочовика-

степовика, лише ніби трохи довші, ніж звичайно у його народу, вії і ширший

розріз очей, темних і блискучих.. Шаровари на ньому були зелені, а сорочка, можна було здогадатись, колись жовта, ноги ж збиті в кров значно гірше, ніж у Данила, бо ще не звикли до босоніжжя в степу.

Айдар знав на цих теренах передовсім коня, а не пішохіддя. Але мовчав у

дорозі, не зронивши ні слова, хоч Данило чекав від щеняти якогось

нарікання чи зойків. На щастя, обійшлось.

Вони не засинали обоє ще мить, в доторкові спин вчуваючи

неодмінність їхньої на певен час спільної долі і намагаючись кожен в собі

змиритись із товаришем, якого послав йому Бог, задавши роздратування і

неприязнь, бо ж тут аж ніяк не місце для настроїв і симпатій чи антипатій, і

плекання в собі ворожості чи роздратування щодо іншого може скінчитися

тим, що через це загинуть обоє. І тому це глушилося і йшло десь далеко на

дно, мішалося з іншими почуттями, перепліталося із спогадами, з

ностальгією, із тривогою, в якій вони зараз жили, і з простою, банальною, найпростішою проблемою — вижити, не вмерти з голоду, зі спеки, не бути