– Та-ак!.. Свiдєтєля… Кого ж би то?..- замисливсь Ярош.

– Кого ж? Хведорченка!
– порадив Кучма.

– Ай правда! Дак я завтра зайду до Хведорченка, скажу, щоб готовий був до следователя йти, а Патрокл Степанович пойде уп'ять на бульвар та перекаже Лазьком.

– Гаразд!
– одказав Хвигуровський.

Це була звичайна справа: коноводам, як вони потрапляли до тюрми, треба було таких свiдкiв, щоб виправляли їх. Здебiльшого їм щастило переказати товаришам, чого саме їм треба, а тi постачали свiдкiв з своїх же людей.

Тим часом прийшов Лукаш з двома пляшками й з закускою, а за їм i Роман. Стiл заставили пляшками, чарками, тарiлками, заложили всякою їжею. Патрокл, не гаючись, одiткнув поламаною двозубою виделкою пляшку й налив. Почали пити й їсти.

Побачивши, скiльки принесено горiлки, Ярошева жiнка подала мерщiй на стiл усе, що треба, а сама, поки тi пили й закушували, нишком узяла дитину, вискочила з хати та й подалась до сусiди. Вона звичайно так робила, як Ярош гуляв. Вiн пив не часто, але пiд час великої гулянки бувало, що й добре випивав, i тодi бив її й нiвечив тяжко за те, що вона завсiгди гребувала його дiлом i товариством.

– А слихали - вже Микита вийшов на волю?..- попитав Роман.

– Хiба? Нi, не чув,- одмовив Патрокл.

– Вийшов?
– спитав злiсно Кучма.- Що ж, оце так йому й минеться?

– Нє,- вiдказав Ярош,- так не минеться. Слєдуєть наказать. От зберемось гуртом та подумаєм, що з ним делать.

Микита - це був теж коновод з їх товариства. Його пiймано, суджено, i вiн виказав ще на кiлькох душ - тi й досi вiдбували кару в острозi. Звичайно коноводи не прощали такої зради.

– Треба так накарать,- говорив Кучма,- щоб уже бiльше не мiг такого робити. А то тепер страху нiякого нема. У старовину не так було - в старовину строго було.

– Ну, а как же в старовину карали?
– спитав Лукаш.

– А так!.. Одного разу… давно було… год десять… Тодi в нас був отаманом Хоменко,- от запальний був!.. А гнiздо в нас було пiд Борзною. Дак один на судi й прошкодився так, що через його двох у Сибiр заслали. Ну, ми пiдождали, поки вiн вийшов з острога. Вийшов вiн i не подає знаку, а сам на Чернiгiв побрався. А отаман каже: "Невже ж оце вiн i втече наших рук? Не попустiмо, хлопцi!" Ну, зараз двоє й обiзвались: один та ще другий, молодий був хлопець, Грицько… а здоровий був, як тур!.. "Ми його,- кажуть,- приставимо". I приставили!

– Та как же вони його приставили?

– А так, що на дорозi перейняли. Перейняли, та назад руки скрутили, та рота ганчiркою заткнули, та й ведуть… Довели до нашого ярка… був там у нас такий ярок, що ми в йому збиралися… Один же побiг товариство кликати, а Грицько берегти зостався.

– Зачим товариство?

– Щоб суд був… Не хотiли самi порядкувать… Ну, збiгав… Мало не все товариство зiбралося. Стало кружка, а його посерединi… Одiткнули йому рота,- кажи, коли хочеш!.. А вiн стоїть проти мiсяця бiлий-бiлий та труситься…

– Ну?

– Ну, й присудили!
– I Кучма вихилив чарку.

– _ Шо ж йому здєлали?

– Шо здєлали, то здєлали, а тольки бiльше нiкого не паскудив!.. Як закопали на тому ж мiсцi, то так i зогнив,- нiхто не шукав… А хоч би й знайшли, то нiхто б не виказав, бо всi хлопцi добрi та й били всi… по черзi кожен брав кийок та й бив… щоб усiм винним бути…

– I ви там були?
– спитав Лукаш.

– Може, був, а може, й нi,- одказав Кучма, наливаючи нову чарку.- Так у старовину було! А тепер розпуста пiшла, нiхто не шанується, нiхто честi не знає: виказав на товариша та й прав, i ходить собi на волi, мов i нiчого не зробив. Хiба що попоб'ють iнодi, та й то не дуже…

– Ну, не очинь то й тепер будем прощать…- стиха, але гостро промовив Ярош, i його холоднi, злi очi блиснули.

– Нi, що не кажи, а в старовину не так було!
– знов правив своє Кучма.- Тодi ти знав, що ти в товариствi воїн i що всi за тебе, як один, стоять! По правдi робили! А тепер такого вже нема… I того не було, щоб коновод поганив руки пальтом яким абощо. Тодi кожен знав: наше дiло - степ! Там ти собi вольний,- шукай вiтра в полi! Та й коноводи ж якi були! Хоменко, отаман, дак той раз за одну нiч сам вивiв п'ятеро коней!.. Ото люди!.. А тепер що? Пху!.. Дрiбнодухi всi!

Кучма вже здорово випив, а випивши, вiн завсiгди вихваляв старовину, що як добре тодi було, i лаяв молодих…

– Брехня!
– гримнув кулаком по столу Патрокл, аж пляшки й чарки задзвенiли.- Брехня! Є й тепер такi коноводи - орли!

– А де ж ти їх бачив?
– спитав, глузуючи, Кучма.

– Де? На Кубанi!

– А хiба ти там був?

– О, стультус малоумний! Да ти спитайся, де я не був!

– Ану ж, ну, розкажiть про Кубань!
– попрохав Роман.