Одарка (выходит из избы, не выходя со двора).А ку-ди-то вже потяг, йолопе? Чи то вп’ять на вольиу? Вернися лишень сюди!

Прокип (с неудовольствием, в сторону).От чортова доглядачка! Таки і вздріла! (Кричит ей с досадою.)Чого там вертатися? Ніколи!

Одарка. Яке там ніколи припало? Вернися, бузовіру!

Он ее не слушает, она ему грозит кулаками.

Вернись, кажу тобі, вернись! Чи хоч, щоб за патли вп’ять притягла?

Он хочет идти; она, разозлясь, выбегает из-за ворот и кричит.

Вернись, вернись, вернись!

Прокип (с досадою возвращается).Тадже і вернувсь! Ну, чого там так пильно припало?

О д а р к а. А кажи, куди було помандровав?

ҐІрокип (все с сердцем).Та де тобі помандровав? Тільки хотів було йти до шевця, щоб чобіт залатав.

Одарка. Яке тепер латайня? Неділенька свята; забув єси, католиче? Чи з глузду спився? Ще добрі люди і з церков не повиходили, а ти вже і на вольну швандяв? Знаю я тебе! оце було б так, як позавчора: п’ятінка свята, люди ні рісочки у рот не беруть, а він на вольній, та так впився, що не зміг і додому дійти. Ввалився у провалля оттам, на Холодній горі, та й спав цілу ніч. Ще то навдивовижу, як тебе москалі не обідрали? Чи то ж не стид та й не сором? Гай-гай! Побила мене лиха година та нещаслива! Занапастила я свою головоньку з таким п’яницею! .^Тільки б йому по вольним і шлятись!..

Прокип. Оттак пак! А чому вольиу зробили далеко? Постановили б її ось тут, на нашій вулиці, так би я випив та й додому потрапив би, а то біда! Ідеш, ідеш, поки до тієї вольної дійдеш!

Одарка. А, дурний та божевільний! А про те не ка-жеть, що нащо б то пити? Ось коли б кабатчики та відмежували б геть по Залютин, то-то б я спасибі сказала!

Прокип. Холодком і туди недалеко. Аби б туди дійти, а то й байдуже!

Одарка. Бач, п’яниці море по коліно! Він знай своє товче! Я тобі кажу, нащо ти п’єш? Чи мало ти худоби пропив? Був хазяїн як хазяїн; були волики, була й коровка.

Була й одежа, неначе у якого міщанина; усе позбував, усе попропивав, звівся нінащо. Одним одна свитина, а пояса і шапки катма!

Прокип. Брешеш-бо, не усе попропивав: шапка і тепер цілісінька у тебе у скрині, а пояс застановив.

О д а р к а. А бодай тебе заставляла трясця та болячка! Нащо ти заставляв?

Прокип. Оттак пак! Чи я ж винен, коли шинкар набор не дає?

О д а р к а. Та нащо ти п’єш?

Прокип. Але, нащо! Шинкар дуже до мене добрий, хоч опівночі прийду, то й відчиня; та таки і горілка не розведена. Вже пак до кабатчиків не піду. Та нащо і горілку вигадали, коли її не пити? Якби її не було на світі, то я б і не пив. Тогді б послухав тебе.

Одарка. Ох, моя головонько бідна! Що мені з п’яницею робити? Усе одно товче: усе пить та пить. А за що вже і пити? Коли б не своїми бубликами торговала, то досі усі б з голоду попухли! Який мене гаспид поніс за сього п’яницю? Була козир-дівка: чи на вулиці, чи у танцях, чи в дружках, чи у колядці,— усім була голова; на жарти, на скоки,— усім була приводниця! А й казала покійній матері: «Не віддавай мене, мамо, за мужика, за хлібороба; я собі дівка не проста: мій дідусь та був на Іва-нівці попом; та його мати — що вона против мене? Вона сластьоним торговала, а я собі бублейниця, та ще й перва по базарю. Старша сестра за школяром, може, й за мене лучиться панич з правленія». Так-таки іди та іди! От же і пішла; от і живу! Люди у щасті та у багатстві і не чують, як живуть; а я занапастила себе. Де мої молодії літа? Де моя дівичая краса? Усе заїв оцей п’яниця, шибеник, харцизяка, воло... (Увидев, что Прокип между тем все тихо пробирался и чуть было не ушел, бежит за ним.)А куди-то, куди? Тривай лишень! (Тащит его из-за кулис за чуб.)Ось так же, коли честю не слухав.

ДУЭТ

Одарка. Чи я ж тобі не говорила?

Чи я ж тобі та не веліла?

Щоб ти дома сидів І на вольну не ходив?

Прокип (кланяясь).

Ой ти, ланко моя!

Ти, голубко моя!

Пусти ж мене прогулятись,

Коли ласка тнои!

Одарка (толкая его во двор и затворяя ворога).

Ой, тут гуляй, мій миленький!

Мов той цуцик кривенький,

Сиди там, пропадай І нікуди не Втікай!

П р о к и п (из-за ворот).

Та тут же я скучатиму,

Усім, усім казатиму:

Била жінка мужика,

Била, била і товкла!

Не брешу я, не брешу:

Била жінка і товкла.

Брешеш, брешеш, гісська донько,

Била мене і товкла. } (Вмсстс.)

Одарка. Брешеш, брешеш, вражий сину!

Я не била, не товкла.

Потягла я за чуприну,

Тільки страху задала.

Одарка. Сиди, сиди собі там, мапдрованнй цуцику! Та й гляди: ось тільки хоч ногою вийдеш, то ие побоюся гріха, битиму, кажу тобі, що битиму. Коли б мені апатії, як то у панів бува? Адже розказовала клюшппця оттого пана, що у великих хоромах з зеленим верхом жшн\ так, каже, пані так над паном вередує, що і крий боже! І чого б то не забажала — чи мочених кисличок, чи німецьких медяничків, чи якої хустки або одежі, то усе і є; хоч опівночі забажа чого, то усе їй і поставля, і без її волі з хати не іде. Через що-небудь же вона так їм овладала? Вже ж не приходиться жінці мужика бити; хіба у панів така мода? А дуже б добре було, якби ми по-панськи ііерсдоналп над мужиками!

ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ Те же и К а н д з ю б а.

Кандзюба. Дай боже день добрий! З неділею будьте здорові.

Одарка. Спасибі, будьте і ви здорові. Як ся маєте? К а н д з ю ба. Та до якого часу ще б то і не теє.

О д а р к а. А ваші за-харківці, чи усі живі? Кандзюба. Та вже нашим за-харківцям така прийшла біда, що й сказати не можна.

О д а р к а. А що там за біда?

Кандзюба. Там таких салдатів найшло, що й сказати не можна! Таки що вулиця, то й салдат на кватері. Видимо-невидимо! Аж тридцятеро їх, кажуть, прийшло. Така біда! А старий ваш дома?