Стецько. Ей!., чи Прісько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та іди. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько часом б’є; а то ще тепер не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма! я і підожду. А' поки ще ласкою просю: піди за мене!

Уляна (в сторону).Що мені з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його піддурювати.

ЯВЛЕНИЕ ПЯТОЕ

Те лее и Алекс и й, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает.

Стецько. Оце ж увечері і старостів пришлемо. Чи присилать?

Уляна. А як же? присилай, присилай. (В сторону.)Побачиш, якого облизня піньмають.

Стецько. А піч колупатимеш?

Уляна. Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поко-виряю. (Дерет его по лицу пальцами.)

Стецько (оправляясь, хохочет).Бач, яка жартов-лива! Але трохи баньок не виколупала. Зачим так робити?

Уляна. Затим, що я тебе шаную (тихо),як ту собаку рудую!

Алексий (в сторону, с огорчением). От тобі і правда на світі! Послухаю, що дальш буде.

Стецько. Ну! Кажи ж ти мені: як ми оженимось, то що будемо робити? Га? кажи, кажи.

Уляна. Ти знаєш, а я не знаю.

Стецько. Пожалуй, я знаю, а ти чи знаєш?

Уляна. Та не знаю. Ну тебе зовсім.

Стецько (смеясь).Еге! Так я тобі усе розкажу: нігде правди діти. Мене батько навчив. Чи сказати? (Более смеется.)Напечемо коржів, зомнемо маку, та намішаємо з медом, та й посідаємо, та й їстимемо. І не мудро скажеш? (Увидя у нее шелковый платок.)А що то в тебе? Хустка? Чи не мені то?

Уляна. Кому ж, як не тобі, мій вороне чорнесенький! (Тихо.)Твоїй пиці вона і пристала,

Стецько. А ке сюди, я приміряю.

У л я п а. Та нехай же увечері, сама тобі почіилю (тихо),що і у двері не потовпишся.

Стецько. Що то, мабуть, гарно а хусткою? Чи .'шлеш що? Я ще зроду ие женився. То-то, десь, гарно жонатому; що усі ж то, усі, куди оком закинеш, усі ЖІММОТЬІ’И. Будеш же мені головоньку мити і голубити?

Уляна. Змию, змию (тихо),що тебе і чорт не пізня. Цур вже йому! прожену його відсіли та й втечу додому. (Ему.)А приголублю ось так: ось ходи сюди.

Протягивает к нему руки, а он разіюжап. и охорпшітіїисі., хочет подойти к ней.

Алексий (с сердцем становится между ними),Здорова, Уляно! Нехай тобі бог помага!

Уляна (обрадовавшись, бросается к нему). А,мііі Олексієчку! Де ти узявся? Я тебе цілий ранок бажала.

Алексий (сердито и отворачиваясь от нее).Дурний, що і прийшов, не чув би об своїм нещасті.

Уляна (испугавшись).Ох, мені лихо! А що там за нещастя?

Алексий. Тобі лихо? Не знаю кому! Ох-ох-о.ч! От правда на світі! Здоров, Степане! Поздоровляю тебе засватавшись!

Стецько (важно).Спасибі.

Алексий. Так оце увечері до Уляии і за рушниками пришлеш?

С т.е ц ь к о. Пришлемо.

Алексий. Боже ж вам помагай! (Медленно идет.)

Стецько. Спасибі.

Алексий (все уходя, горестно).Прощай, Уляно!

Стецько. Іди здоров!

Уляна (в сторону).О батечки! іцо мені робити? Він нічого ие зна, та й сердиться і утіка, коли мені світ немилий. Як би його зупинити? (Громко.)Олексію!

Алексий (в сторону).Схаменулась! Нехай покортить! (Будто не слышит и все идет.)

У л я н а. Олексію-бо!

Алексий (останавливаясь). Ачого там?

Уляна. Чого-бо ти сердишся?

Алексий (возвращаясь к ней).Чи се ж такй правда, що ти ідеш за його?

Уляна. Так що ж, що правда?

Алексий (поет).

Чи се ж тая криниченька, що голуб купався?

Чи се ж тая дівчинонька, що я женихався?

Женихався, не сміявся, хотів її взяти,

Уродила товариша нечистая мати!

Чи ждав же я бідиноньки такої на себе,

Щоб почути в дівчиноньки, що не йде замене, Не за мене, за другого йде моя дівчина!

Що робити? Тільки іти світ за очима!!

Уляно, Уляно! як же мені не сердитись? Як мені стояти і слухати, що ти, забувши, як десять разів божилася, ген там, на Холодній горі, у ліску, як з тобою за горіхами ходили, що ні за кого не підеш, опріч мене, а тут при ме-ні кажеш, щоб присилав за рушниками... Гріх тобі, Уляно!; Занапастила ти мене! Я ж кажу: коли се правда, що ти ідеш за Стецька, що у посміх на увесь город, за навіжено-го, за дурня.,.