Хусточко ж моя шовковая!

Чи иа те ж я заробляла,

Щоб нелюбу, та й немилому,

Та її я почіпляла?

Хусточко моя шовковая!

Обітри мої слізоньки!

Нехай же, нехай же від них Полиняють квітоньки!

Хусточко моя шовковая!

Прийшлось тебе заховати.

З пліточкою та і дротяною Тепер треба привикати!

Хусточко моя шовковая!

Не доставайся ворогу.

Покрий мої яснії очі,

Як я ляжу у гробу!

ЯВЛЕНИЕ ЧЕТВЕРТОЕ

Уляна и Отецько выходит скоро; разинув рот и размахивая руками, идет и, увидев Уляну, останавливается, сам с собою смеется, охорашивается; подходит и боится; осматривает Уляну сзади и с восторгом

говорит.

Стецько. Та й патлата! (Смеется громко и, подошед к У ляне, вдруг перестает и, долго подумав, говорит.)А що в вас варили?

Уляна (стоя на месте, не обращает на него внимания и печально отвечает).Нічого!

С т е ц ь ко' (долго вспоминая).Ну!., ну!., а тепер... що?

Уляна. Що?

Стецько. Що?

Уляна. Що?

Стецько. Що?

У л я и а. Що? Нічого.

Стецько. Брешеш-бо, як нічого! Батько казав, розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім її розпитовати! Я усе позабував.

Уляна. Так піди до батька та і розпитай, коли позабував єси!

Стецько. Так він-бо добре казав, не іди, каже-гово-рить, від неї, поки обо всім не домовишся.

У л я н а. Ні об чім нам домовлятися.

Стецько. Як ні об чім, коли вже ти за мене Ідеш?

Уляна. Ні, голубчику, сього ніколи не буде.

Стецько. А чом не буде?

Уляна. Тим, що я за тебе не піду.

Стецько. А чом не підеш?

Уляна. Тим, що не хочу.

Стецько. Та чому не хочеш?

У л я н а. А не хочу — тим, що не хочу.

Стецько. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш.

Уляна. Не піду.

Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся та пісеньки заспівай, то вона і піде. От я і заспіваю:

На курочці пір’ячко рябоє;

Любимося, серденько, обоє,

Диб, диб на село,

Кив, морг на нього.

Я не дівка його,

Не піду я за нього.

Ой полола дівчина пастернак,

Та сколола ніженьку на будяк.

Диб, диб па село... а проч.

Не так болить ніженька з будяка,

Ой як болить серденько від дяка.

Диб, диб... а прач.

Ой, чия ти, дівчино, чия ти?

Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?

Диб, диб... и проч.

А що? чи хороша моя пісня?

Уляна. Така точнісінько, як ти, що нічого і ш» нто-ропаеш. Ось слухай, яку я тобі заспіваю. (Поет.)

В мене думка не така,

Щоб пішла я за Стецька.

Стецько стидкий!

Стецько бридкий!

Цур тобі, не в’яжися!

Пек тобі, відчепися!

Божевільний!

Не дурна я і не п’яна,

Щоб пішла я за Степана.

Стецько стидкий... и проч.

Лучче впасти мені з дубу,

Чим йти заміж за Кандзюбу.

Стецько стидкий... а проч.

Лучче мені з мосту в воду,

Чим достатися уроду!

Стецько стидкий... и проч.

А що, Стецю, чи хороша моя пісенька?

Стецько (долго смотрит на нее молча,, потом вдруг вскрикивает).Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її розслухав, так вона дуже погана! Зачим ти її співаєш? Га?

Уляна. Та я тобі і співаю, і кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе.

Стецько. Так себто батько збрехав? Ну-ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця

і дасть. (Вздохнув.)Я вже пробував.

Уляна. Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу.

С т е ц ь к о. Не треба мені твого хотіння, підеш і без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась.

Уляна. А чого мені дрочитись? Я не скотина, нехай бог милує! А щоб я пішла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.