Одарка. Та через силу дома. Оце тільки спинила мандровати.

Кандзюба. А куди ж то?

Одарка. Та ви знаєте його натуру? Йому ні праз-ника, ні неділеньки; усе б йому швандять по шинкам.

Кандзюба. Ось, знаєте, що я вам посовітую: така була в мене перша жінка, п’яниця непросипенна. От же я її і повіз до знахура; він і дав їй якоїсь води та й побожився, що вже, каже, не буде більше пити. Що ж? мабуть би, і перестала, та не до горілки їй було; пробі кричала, що у животі пече, та до вечора і вмерла. Ось повезіте лишень і ви по знахурам, то й вам таке щастя буде.

Одарка. Та я ж возила і де то вже не була! Була і у Тишках, була і у Деркачах, об правій середі аж у Во-долагу їздила; так що ж? Усі ув один голос кажуть: «Починено та й починено». Та, спасибі, вже ув Островерхівці ворожка, так та заочі відгадала; каже, що любощів давано, та, не вміючи, переборщили. А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява молодиця, а в неї хата з немазаним верхом. От як у воко уліпила! Чи знаєте Грициху, старого Пискавки невістку? Вона, вона йому починила! Адже ж сама чорнява, та й верх на хаті немазаний. Я ще її, падлюку, буду позивати, щоб не відбивала мужика. Ну, одже ж то ворожка і дала мені зілля та й каже: «Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху північ, як перші півні заспівають», а я, собі на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що первих півнів не почула та дала, як другі заспівали. Що ж: як випив, як зскоче, як дерне з хати, та на вулицю; а там як чкурне, так аж ляпотить, та й поченчиковав аж на Косолапівку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та від того часу ще гірш п’є. Та вже хіба крадькома вирветься, а то, як того цуцика, на верьовці держу.

К а н д з ю б а. Де ж він тепер?

Одарка. Оттам заперла, нехай висидиться.

Прокип (за воротами поет).Била жінка мужика, за чуприну взявши...

Кандзюба. Бач, де обізвався! Здоров, приятелю; а ходи-ке сюди!

Прокип. Рада б душа в рай, так гріхи не пускають.,. Як жінка скаже.

К а и д з ю б а (Одарке).Випустіть-бо його, будьте ляскані. Маю до вас діло.

Одарка. Ану вже іди сюди, іди!

Прокип выходит.

ТЕРЦЕТ

Кандзюба. Послухайте мене,

Ось будьмо ми сватами.

Одарка. Кажіть, кажіть, у чім?

Сьому ми раді сами.

Прокип. ' На вольну щоб сходить?

Горілки принести?

Одарка. Та годі тобі, дурню,

Не знать про що товкти!

Він знай своє. (Кандзюбе.)

Кажіть, а що таке?

Кандзюба. А що? Дочка в вас є?

Прокип и Одарка. Є, є!

Кандзюба. Така, що треба годовати?

Одарка. Хоч сьогодня віддавати.

Кандзюба. Сина маю.

Прокип и Одарка. Знаю.

Кандзюба. Так віддайте!

Одарка. Потурайте! Чи він нам рівня?

Прокип. От і треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя гривня?

Одарка (мужу).Відв’яжися, врагова дитина! (Кандзюбе.)

Усяк зна,

Що в вашого сина Та клепки иема!

Кандзюба. Що б то як?

Одарка. Та так:

Прибитий на цвіту,

Кандзюба. Тю-тю!

Та ще фіть-фіть!

Ви діло тут кажіть:

Чи віддасте? (С насмешкою.)

Чи нехай ще підросте?

Мене ви не держіть.

• К а нд з ю б а. А чому ж і не віддати? ] , в.

В нього всього є. / ( Вместе)

Прокип. Як же можна і віддати,

Коли горілки він не п’є? Одарка. Як же можна і віддати?

(Вместе.)

Дурний! Його всяк б’є.

Кандзюба. Гай-гай! Товкуєте не знать об чім! Горшка окропу не стоїть. Та хоч би і зовсім дурний був, так не узяв його кат, буде багатий після моєї смерті; аж розумній жінці за ним і добре буде. Слава тобі господ»! Є великів пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сіллю і за рибою на Дін і усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи у Водесу. Є й коров’ят з п’ятнадцятеро та овечат там чи дві сотні, чи й більш; батраків дома з десяток та при скотині на бразі скільки є. Буде чим орудовати; перепадатиме копійка. А мій же Стецько та не зовсім і дурний: він, собі на лихо, трошки непам’ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налічить, та не зна, що руб, а що гривня; а то зовсім парень-друзяка. Та й яка нужда, що нічого не зиа: жінка навчить і усьому товк дасть, та й буде панею жити. Коли схоче яке ремество держати, чи коца-рювати, чи по-вашому бублейничати...

Прокип. Або й шинкарювати; і то діло дуже добре!

Кандзюба. Та що захоче, то вже не піде до людей позичати. Нуте, чого тут думати? Так чи не так, так я піду до других; бачите, вже нерано.

Одарка (с явным удовольствием слушала его).А що, Прокопе, як думаєш?

П р о к и п. Ти думай, а я вже за тобою.

Поют:

Кандзюба. Так будьмо ж ми сватами!

Одарка. Сьому ми раді сами.

Кандзюба. Пришлю, пришлю людей,

Свати мої любезні!

Стецька свого пришлю.

Прокип. Пришліть, пришліть людей,

Ой сватушка любезний! } (Вместе.)Горілки накуплю.

Одарка. Пришліть, пришліть людей,

Ой сватушка любезний!

Я хустку почеплю.

Обнявшись приплясывают.

Одарка. Е! тривайте лишень: ще треба дівки спита* ти, як-то вона ще скаже?

Кандзюба. Хіба вона часом і ис туди?

Одарка. Та таки трошки вередливеиька. То скаже: не варіте з салом, а з яловичиною; то мине а пе схоче, а сала забажа; то тараня солоиа, та що-пебудь і вигадуй; така вже собі ніжна! То щоб і з женихами ис стала передова™.