Шельменко. Коли ласка ваша, то, будучи, настановіть мене управляющим над отчинами. Я й тим доволен буду.

Шпак. Непременно, непременно. Ты будешь славный управляющий. Ну, все ли перецеловались? Пора веселиться. Музыканты, польский! Зять, бери тещу, а я с дочерью, Покорно прошу всех!

Танцуют все польский, потом и другие танцы.

ПРИМІТКИ

До видання ввійшли повісті та оповідання, написані Г. Ф. Квіт-кою-Основ’яненком українською мовою (крім повістей «Божі діти», «Добре роби — добре й буде», оповідання «На пущання — як зав’язано»), і драматичні твори «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-ден-іцик».

Тексти подаються за прижиттєвими виданнями, автографами. В основу видання покладено жанрово-хронологічний принцип. Після «Приміток» даються пояснення малозрозумілих сучасному читачеві слів та ішразів.

Твори подаються за сучасиим правописом із збереженням морфологічних та лексичних особливостей мови Г. Ф. Квітки-Осиов’яненка.

Імена, назви, вирази, що коментуються, а також іншомовні вислови у тексті позначаються суцільною нумерацією в межах твору.

ПОВІСТІ ТА ОПОВІДАННЯ

САЛДАЦЬКИИ ПАТРЕТ Латинська побрехенька, по-нашому розказана

Вперше надруковано в альманасі «Утренняя звезда», Харків, 1833, кн. 2, с. 9—43, під псевдонімом Грицько Основ'яненко.

Автограф невідомий.

Цензурний дозвіл М. Каченовського датовано 1 грудня 1833 р.

Г. Ф. Квітка-Основ’яненко вмістив «Салдацький патрет» у збірці «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком», кн. 1. М мв тип, Лазаревых института восточных языков, издание Андрея Глазунова, 1834. Цей текст істотно різниться від першодруку (див. Квітка-Основ’яненкоГ. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т. К., 1981, т. 3, с. 417—429).

Оповіданням «Салдацький патрет» Квітка висміював консервативних критиків, які, не знаючи культурних потреб українського народу, не розуміючи української літератури, бралися про них говорити, принижували українське письменство. Однак значення твору не вичерпується лише тим, що письменник давав відсіч недругам української літератури — оповідання «Салдацький патрет» — своєрідний літературний маніфест, у якому Квітка-Основ’яненко порушив важливі проблеми народності мистецтва.

У листі до видавця журналу «Современник» П. О. Плетньова Квітка розповів історію створення «Салдацького патрета»: дискутуючи щодо можливостей української мови, «я вызвался заставить рассказом своим плакать — не поверили, я написал «Марусю», и когда убеждали меля ил печатать, то я, боясь опять цеховых скалозубов, написал дли них «Солдатский портрет», чтоб оградить себя от насмешек их и чтоб они попили, что сапожнику ие можно разуметь портного дела» (Коіт* К(і”Осмпа'янвішо Г. Ф.Зібр. тпоріі». У 7-ми т., т. 7, с, 217).

Критика зустріла першу книжку «Малороссийских повестей» як ви-миачпу подію в українському літературному процесі. Українського та російського філолога-славіста О. М. волинського привабили и оиоиі-даииі «прекрасний, вірний, майстерний нарис сільського ярмарку*, «простота, природність оповіді, повнота в цілому, правильно співвідношення між частинами, живі, яскраві, свіжі картини, веселий гумо* ристичний тон, влучні дотепні натяки, начебто ненароком, мимохідь зроблені, швидкість переходів, майстерні відступи [...], правильна, чиста, в переважній частині, мова й численні вдало схоплені в народу звороти й вирази» (Ученые записки императорского Московского университета, 1834, ч. VI, кн. 5, с. 295, 298—299).

«Салдацький патрет» був першим твором Квітки, перекладеним російською мовою. Переклав його і надрукував у журналі «Современник», 1837, т VII, с. 108—138, під псевдонімом /і. ЛуганськийИ, І. Даль. У відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г Шевченка Дії УРСР (далі—ІЛ) зберігається автограф цього перекладу (ф, 67, №77),

В огляді «Современника» за 1837 р. В. Г. Бєлінський виділив оповідання Квітки-Основ’яненка. Він писав: «З прозових иепушкіпських статей особливо видатна: «Салдацький патрет» Грицька Основ’яненка, прекрасно перекладена з малоросійської п. Луганським» (Белинский

В. Г.Полн. собр. соч. М., 1953, т. 2, с. 335).

Подається за останнім прижиттєвим виданням: Малороссийские

повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком, кн. 1, Харків,

1841, с. 5—60, що здійснювалося за безпосередньою участю Квітки-Основ’яненка, який усунув ряд недоглядів видання 1834 р.

1Латинська побрехенька. — Йдеться про новелу-аиекдот про художника Апеллеса (II пол. IV ст. до н. е.) та про невігласа-шевця, який вирішив покритикувати твір знаменитого живописця, Апеллес відповів йому: № зііїог иііха (зирга) сгерісіат («Не вище сандалій, шевчику!»). Оскільки Квітка знав цю новелу ще з шкільних текстів, він, звертаючись до читача у «Супліці до пана іздателя», писав: «Ти, може, приятелю, не позабував того, що змалу у школі вчив, так і згадаєш якусь латинську побрехеньку, що я тобі по-своєму розкажу» (Квітка-Основ'яненко Г.Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 113).