— Пішол вон, дурак! — гримнув на нього його високо-благородіє і еоізволив слідствіє, що писар йому підносив, у ніс йому штрикнути.— Што ти меня мариш дєлом? Я і так утамилея. Снійми з вора дапрос і пакажи мине, а мне абєдать давай.

Потюпав наш пан писар, ходячи перед справником навспинячки, то у сіни, то за хату, і став допрос писати, мов

розпитуючи Левка, а він його і у вічі не бачив більш тижня. А пап пірлшіик затим обіда цупко.

Тільки таки що пообідав, уже писар навспинячки і підбіг: «Ми по соізволите допрос підписать, ваше високобла-городіс*:?»

А його високоблагородіе соізволив аж ногою тупнути та вилаяв таки вп’ять його, що йому міша ляговитися спать після обіду, та й прогнав його, звелівши обиск повальний об рештаиті вчинить.

Пан справник, після доброго мирського обіду, ліг спочивати, бо дуже утомився, трощивши курятину та яєшню; а письмоводителя Тимоха Макущенко повів купатися, а там за річкою ув озерах дівчата коноплі мочили та мняли, так, молодецьке діло, треба було їм і туди пробігатися. А тим часом пан писар збив людей чимало, поприводив їх до присяги, і зібрав до волості, і став питати:

— А що, люди добрі, хто знає, за Левком, Макущиним приньмитом, чи є качества? —Та і замовк, тільки поводить пером по паперу.

Старики здвигнули плечима, хто кахика, хто паличкою копирса, а всі мовчать. От один з них вийшов і каже:

— Себто про Левка? Про Макущиного приньмита? чи є в нього качества? Нехай бог боронить! Нема за ним нічого. Я присягу давав, я довжон по правді сказати, що він дитина добра, хлоп’я смирне, роботяще, і якби не він у Макухи господарював з ївгою, то досі б нічого і не зосталось би!..

— Чи так усі кажете? — питав писар, а самого його аж за живіт узяло, як стали похваляти Левка, та ба! нічого робити!

— Усі, усі, ув одно слово кажемо, як присягали!— загула громада.

— Добре ж, добре! Давайте руки та йдіте додому.

От поодбирав від них руки, порозпускав людей і став писати, що «сії люди з-під присяги показовали, що Левко і злодіяка, і воряжка, що бродяжнича по селам, к домо-строїтельству не способен, в воровстві, п’янстві, драках і прочих качествах упражняеться частовременно і що їм довольно звісно, що хотів обікрасти хазяїна свого, і затим вони не желають прийняти його на жительство, а просять або у салдати віддати, або у Сибір на поселеніє послати». Не побоявся гріха пан писар такого обиску за усю громаду підписати, що руки йому давали на добре і що за Левком не знали ніякого качества, а він, бачите, куди нагнув! О, писарська душа!

Та таки ж пописав і свидітельські показаній: хто винь*» мав у Левка з кишені гроші, хто їх перелічовав, як Левко їх віднімав, як признававсь, і усе, усе списав, і руки за тих людей попідписував,— а вони сном і духом того не знають; і став тупати коло справникової кватири.

А тойГвиспавшись любенько, випозіхавпіпсь, потягнувшись разів десяток, устав та і велів себе чаєм поштувати. Чай п’є, підливаючи хранщозьку, а сам люльку смокче.

Аж ось після сьомої чашки і гукнув: «Писар! пайди сюда!»

От і ввійшов наш писар, тихесенько ступаючи, що і не чути його, і став біля дверей, пильно дішлячися у вічі пану справнику, а думка так і бігає і сюди і туди, що об чім би то його пан справник не спита, щоб йому тут якраз одвіт і дати: чи об недоїмці, чи об дорогах, чи об проходящій команді, чи об наділенії обпвателей полем,—в нього все вже підобрано, на все брехня готова, і хоч ти як хоч його розпитуй, а він відбрешеться, і не просунеш пальця між його речі.

— А що слідствіє? — питав пан справник.

— Окончено, ваше благор... чи то пак, ваше високобла* городіє! І допрос, і свидітельські показанія, і метрика, і обиск...

— Пркажи. Ето письмоводитель писав?

— Ніту, ваше високоблагородіє! їх благородіє отлуча-* лись ради тілесно? чистоти у оноє місто, сиріч у річку, із-мити плоть свою, а я даби неудержанно...

Паї-Гсправник переворочував, переворочував листи і каже: «Справно... Харашо! Так і наш засідатель, Марко По-бийпіч, не виведе кінців... Харашо! Я дома попідписую. Вели лошадей запрягать... Хто там хииче на крильці?»

А то наша бідна ївга, що ждала справника, як янгола божого, думаючи, що віи-то защитить її Левка, і як він приїхав, так вона все пильновала край холодної, що як поведуть її Левка до справника, так і вона за ним піде і буде слухати, що там він на допросі казатиме: який його нечистий навчив відбивати батькову скриню і гроші брати?

Оттут наш пан писар, проковтнув душу і зібрався брехати. Пригладив чуб, кахикнув, пояс підтягує, а очі у землю устромив, щоб, бачите, не видно було, що ув очах його чоловічки верх ногами стали, як у всякого, хто почне брехати, та й каже: