— То, ваше благоро... чи то пак, ваше викособлагородіє, хазяйська дочер. Єсть прослишений рекрутський набор, так ужасаеться, щоб єдиноутробного у неї брата не возиміли...

— Хіба-разві буваєть поведенія не з так?,*

^ Ніту, ваше високоблагородіє, за ним качеств ніяких не імієтьсн і суть двудушная сказка, но женськеє діло, глупость...

..... Скажи їй, щоб нічого не боялася. Вели лошадей по-

Дсіиати. А арештанта одправляй у город сейчас. Покуда я приїду, штоб там бул. Я його тотчас рішу, Пастроже за ним сматреть, штоб з дароги не вшол.

— Подозвольте, ваше високоблагородіє, мені самому його препроводити і квитанцію получить. Ще ж і діло імі-ється у суді...

— Харашо, веди сам. Пашол! Пашли мне голову.

Пан писар повернувся на одній нозі, мов та дзига, тільки патли його мотнулися і щез.

Зараз за ним увійшов до справника голова, і двері собі зачинили. Щось довгенько розговорювали собі, і чути було, щось бряжчало: хто каже — поличне, з яким Левка схопили, перелічовали, а хто каже, що то чашки бряжчали, а може, і те, і друге; ми там не були, так і не знаємо; та і не наше діло: ми розказуємо про Левка та про Івгу, а меж них не мішаємося, щоб часом чого через верх не перебрехати або і не добрехати. Покиньмо їх та ходім поки за писарем; будем дивитись, що той мудрує.

От, вихопившись від справника і йдучи побіля ївги, що стоїть на містку та гірко рида, от він їй і каже:

— Не плач, голубко; проси пильніш їх високоблагоро-діе, пана справника; він помилує; може, зоставить Левка дома; аби у салдати не узяв. Проси якомога!—та й побіг до свого діла. Вже в нього і калавурні, і провожаті, так і вмилося: не дали Левкові і здихнути, ухопили, руки зв’язали і повели до города; а пан писар ззаду іде і наглядає, щоб справно було.

їх високоблагородіє, пан справник, покінчивши своє діло з головою, вийшов сідати на повозку, аж тут на містку йому ївга беркиць у ноги: «Батечку, голубчику! Не віддавайте мого Левка...» — та і заголосила.

А справникові і байдуже, хто Левко, а хто Марко, і думаючи, що вона об своєму братові просить, щоб не віддавали у салдати, пхнув її ногою та і гримнув на неї: «Чаво ти, дура, боїшся? Не озьмуть, не озьмуть».

— Звеліть же його відпустити, ваше осіятельство! — голосила ївга, біжачи за ним до. повозки, та аж за поли його хвата. А він, смокчучи люльку, ускочив у повозку і каже їй: «Велю, велю. Його і не озьмуть. Пашол ад неї скорє-їча!»

Коні помчали, дзвоники задзвеніли, два козаки попереду, а третій збоку, рушили, а їх високоблагородіє, пан справник, протягся у повозці та і став своє думати; а пись« моводитель, викупавшися гарненько і побігавши за річкою з дівчатами, теж став своє думати, і покрились швидко.

Чого не докушало їх високоблагородіє, знесеного з ми-ру на четвер, і що куповане на п’ятницю, усе зосталося голові. Куди ж пак його діти?

А ївга ж то, почувши таку милость від папа справника, з радощів сама себе не тямлючи, мерщій до холодної... «Аж уже, бачу (так собі дума), його відпустили?» Двері відчинені, сторожів нема... Вона у правлепіе... який там нечистий буде, коли вже випроводили пана справника? Тепер їх у три дні не збереш! Хіба вп’ять яка проява явиться, що дожидатимуть знов чи пана спрапппка, чи якого засідателя...

От нашій ївзі на душі так повеселішало, що вона вже і нужди мало. Дума собі, що Левка, по приказу справничо-му, як випустили, то, може, побіг до річки викупатися, а там, може, до своєї дядини побіжить головоньку змити та білу сорочечку узяти, бо у великій нужді стільки день сидів у холодній... От у такій думці пішла мерщій додому і, дожидаючи Левка, давай прийматись знов за господарство. Те поїли, те попили, то розібрали, того не догляділи... розор та й годі! Сплакнула трішки, нічого робити, прийнялась: прибира, збира, хова, порається і знай Левка дожила... «Може, зоставсь у дядини пополудновати? Та і добре: що б я йому тут знайшла? Неначе після татарви, нічого і не знайдеш».

От і вечір. «Може, він там і заночує, щоб спочити добре, а завтра прийде та й прийметься за діло».

От і ранок. Не йде Левко. «Еге,— думає ївга,— знаю, знаю! Отес ж він пішов до людей збирати гроші, що пороздавав; мабуть, хоче, щоб після такої праці швидше наше діло скінчати, щоб вийти від батька на наше вже господарство. Коли б же швидше збирав та приходив! панотець обі-щався зараз нас обвінчати і небагато, по нашій бідності, узяти».

І обід, і полудень минувся, а Левка нема. Увечері вже ївга стала тужити. Одно те, що батько щось дуже сердитий; ходив до голови, лаявся з ним за якіїсь-то гроші, що не вертають йому; а голова каже, що то поличне. «Не моя,— каже,— воля». А там Тимоха... хто його зна, де вже він і гроші бере: усе ж з людьми, усе з людьми наводиться до себе; та коли б же люди путні, а то пробишаки, як і сам. Наведе їх повну хату; хоч і завернеться який проїжджа-ющий, він усіх повигонить, п’є, гуляє, музика та співи; пля-шки 3вікна б’є; на сестру, мов на наньмичку, кричить і не дає їй, сердешній, добре ні за віщо узятись. Верховодить та товчеться, мов Марко по пеклу. Нема їй ні в чім і волі! А тут ще і Левко не йде; ні з ким їй і поради узяти!

Так вона дожидала його день і другий. Нема, не йде, не вертається Левко! Може, від сорому, що усі ж то його тепер злодіякою зватимуть, боїться очей показати? Пішла б вона до людей, що йому винні, та і розпитала б їх, чи не був він у них, так не знає-бо, хто йому іменно є винний. От уже на третій день здумала піти до його дядини: та вже певно зна, де він поводиться і що думає на світі з собою робити. От і пішла.

Як же і вздріла її Горпина, дядина Левкова, так і загерготіла на неї:

— З’їли, з’їли мого Левка! Де ви його заподіли? Хіба затим узяли бідною сироту, щоб овсі занапастити його? Чи взяв там скільки грошей, чи ще тільки намірився, а тут вже швидше його і згубити? Та хоч би там що і узяв, так хіба він вам не заробив того? Приньмит живе, як син у батька, а він був у вас як крепак, і ніч і день усе робиз, доглядав, убивався, мов за своїм добром. Добре ж ви йому, мабуть, дяковали, що чоловік у нужді знав, що ніхто йому нічого не дасть, він тихенько і узяв... Ну й дарма! Піньмали на злодійстві, так було дома і дати прочуханку; як схотіли, так би і навчили, а то заперли у холодну иа цілий тиждень...