Велику небезпеку суверенітету й громадському спокою Української Держави несла підривна діяльність російських шовіністичних організацій під прапором "білого" руху, метою якого було відновлення "єдиної неподільної Росії". Проросійські підпільні та легальні організації тісно співробітничали з головною ударною силою "білих" - Добровольчою армією, що дислокувалася на Північному Кавказі, готуючись до боротьби проти більшовиків і нових національних незалежних держав. "Біле" підпілля збирало інформацію про Україну в інтересах Добровольчої армії, розгортало антиурядову агітацію, формувало збройні загони для відкритого виступу проти Гетьмана. Підпільні організації мали свою агентуру навіть серед вищих державних кіл Гетьманату. Відомо, що ряд вищих сановників, представники генералітету, офіцери особистого конвою П.Скоропадського надсилали в Добровольчу армію запевнення у лояльності до "російської ідеї", вступали в контакти з пропозиціями своїх послуг щодо організації державного перевороту [200] .

Роботу "білого" підпілля полегшувала наявність в Україні (особливо - у Києві та Одесі) добре скоординованих та озброєних організацій російських націоналістів ("чорносотенців"), котрі виникли ще до 1917 р. Крім того, рятуючись від "червоного терору", на територію України іммігрувала велика кількість російського офіцерства. Наприклад, восени 1918 р. в Україні перебувало: 40 тис. офіцерів у Києві, 15 тис.
– у Херсоні, 10 тис.
– у Сімферополі, 8 тис.
– у Катеринославі, 5 тис.
– у Житомирі тощо [201] . Традиційно офіцерство було опорою російської монархії, і "білі" заколотники могли на цьому грати. Ідейне натхнення "біле" підпілля отримувало і від представників російської політичної, підприємницької та військової еліти, яка стояла на позиції "неподільності" Росії. До Києва при Гетьмані прибули такі її діячі, як П.Мілюков, мільйонер Рябушинський, ідеолог чорносотенства В.Пуришкевич, відомий монархіст В.Шульгін, колишні царські високі урядовці Гурко, Нелідов, генерали Драгомиров, Лукомський та інші [202] .

Лідер російських кадетів П.Мілюков цинічно заявив, що чим довше в Україні буде панувати безладдя, тим легше буде її знов прилучити до Росії [203] . 1 серпня 1918 р. посол Австрії в Україні граф Й.Форгач повідомляв до Відня, що представники російської монархічної опозиції в Києві, "посилаючись на домовленість з центральними державами, намагаються налагодити стосунки з німецькими військовими і політичними представниками з тим, щоб дістати їх підтримку у здійсненні своїх планів повалення існуючого ладу і відновлення монархії в Росії" [204] .

По Україні поширювалися численні нелегальні й відкриті російські монархічні та націоналістичні організації. Вже у листопаді 1917 р. в Києві виникла конспіративна організація "Азбука" на чолі з В.Шульгіним, котра спеціалізувалася на збиранні інформації політичного характеру. Так, вона здобула текст таємної телеграми кайзера Вільгельма II командуванню німецькими військами в Україні, де він давав згоду на обрання П.Скоропадського Гетьманом України. Копію документа переправили командуючому Добровольчою армією генералу Алексєєву [205] . Активно діяли такі монархічні та націоналістичні організації, як "Монархічний блок", "Нарада членів законодавчих палат", "Союз відродження Росії", "Київський Національний Центр", "Рада державного об'єднання Росії", "Клуб російських націоналістів" (існував у Києві з 1908 р.) та інші [206] .

"Білі" організації підтримували контакти із зовнішніми силами, що вороже ставилися до гетьманського режиму. Так, "Київський Національний Центр" (філія "Всеросійського Центру" у Москві, лідери - М.Федоров, проф. Новгородцев, Волков, Салазкін) збирав інформацію на користь Антанти, закликаючи її "звільнити край від україно-більшовицької анархії". "Рада державного об'єднання Росії" (сформувалася в Києві у жовтні 1918 р. на чолі з бароном В.Меллер-Закомельським) через свою агентуру в державному апараті Гетьмана надсилала інформацію командуванню Добровольчої армії [207] . У Києві постійно перебував таємний представник цієї армії генерал Ломновський. З ним контактували російські націоналістичні осередки для передачі "добровольцям" таємної інформації. Офіційно командування Добровольчої армії (командуючий - генерал А.Денікін, начальник штабу - генерал І.Романовський) не зносилося з Гетьманом П.Скоропадським. За словами А.Денікіна, діяльність Добровольчої армії через її агентуру зводилася до "вилучення" з України російських офіцерів, організації закупок зброї та боєприпасів, розвідки австро-німецьких військ і підготовки території України для наступу проти них. Головними засобами підготовки України як театру воєнних дій проти австро-німецького контингенту розглядалися партизанські акції в його тилу, виведення з ладу залізничних сполучень і засобів зв'язку шляхом диверсій та організації страйків [208] . Не варто і говорити, до яких наслідків могла б призвести практична реалізація цієї програми.

Поступово створювалася мережа збройних формувань російських шовіністів для відкритого виступу проти існуючої влади. Вже на момент приходу Гетьмана до керма у Харкові діяла таємна офіцерська організація, котра фінансувалася шахтовласниками Донбасу. Організація мала офіцерський батальйон (до 1000 активних бійців), 3 тис. гвинтівок, 20 кулеметів. Її філії працювали в інших містах Харківської і Полтавської губерній. Виступ планувався на момент початку бойових дій Добровольчої армії проти Української держави [209] .

У 14 великих містах України діяли законспіровані осередки російських бойовиків під проводом капітана Герця, які налічували до 4000 членів. Як доповідав радник посольства Австрії в Україні князь Е.Фірстенберг, монархісти планували розпочати відновлення царського режиму саме з Києва. Проголосити монархом планувалося брата колишнього імператора Миколи II великого князя Михайла. За даними австрійського дипломата, до 40 тис. російських солдат і офіцерів, дислокованих навколо Києва, були під впливом заколотників, котрі підтримували також зв'язок з "білим рухом " на Дону. Виношувався намір у момент виведення з України австро-німецьких військ захопити владу і проголосити монархію [210] .

Цілком природно, що великі можливості для таємної роботи в Україні мали спеціальні служби країн австро-німецького блоку, адже військова окупаційна влада цих держав повністю контролювала територію країни. Необхідно зауважити, що гетьманські органи безпеки докладали зусиль для налагодження взаємодії зі спецслужбами австро-німецького військового контингенту, а саме: німецькою контррозвідкою під проводом майора Гассе та освідомчим бюро при штабі австрійських військ в Одесі на чолі з капітаном Шлютером. З цими підрозділами контактував Особливий відділ Особистого штабу Гетьмана (наприклад, у справах боротьби зі страйковим рухом). З боку Державної варти таке співробітництво було покладено на її 2-й відділ [211] .