Цей фокусник, схожий на індійського факіра, був родом з племені фулані. У нього, як і в усіх його одноплемінників, півголови було виголено, і тільки на потилиці теліпалося кілька тоненьких, на палець завдовжки, кісок. Вже сама поява Великого Альхаджі викликала захват у глядачів і прихильників. В самій тільки білій пов'язці навколо стегон, він велично під'їхав на сніжно-білому чистокровному скакуні, його тіло ніби злилося з конем. Наблизившись до відведеного місця, великий фокусник зіскочив з коня і взявся до своєї «роботи».

Гострим мечем він розпоров собі живіт. Другий меч застромив глибоко в горло. Потім виколов і вийняв око. Кінець кінцем «відтяв» голову і поклав її біля себе. Так принаймні запевняли глядачі. Великий Альхаджі всіх їх загіпнотизував. Однак на мій фотоапарат його чари не діяли. На плівці ясно було видно: голова і око — все лишилося на своїх місцях. Але глядачів цей найбільший чаклун Нігерії безперечно зачарував за їхні ж гроші. Їхнє захоплення не мало меж. За один день такої «роботи» Великий Альхаджі придбав, мабуть, кругленьку суму.

Після цієї події нас уже ніщо не затримувало, і ми вранці вирушили на лови. Я дуже здивувався, довідавшись, що старий борну ловить змій не сам, а разом з своїми чотирма синами. Я думав, що це справа набагато легша, ніж виявилось насправді. Тільки досвідчені люди можуть справитися з пітоном, що часом буває понад п'ять метрів завдовжки. На мій подив, для цього було потрібно п'ятеро ловців.

Ми прийшли в справжнє зміїне царство: тут аж кишіло гадюками. Сотні тисяч їх приповзало сюди від озера Чад, де вони жили коло боліт. Хоч пітони й неотруйні, ловити їх дуже небезпечно.

Наївшись, змії лежали згорнуті в клубок на розпеченому піску. Старий ловець і його сини були зовсім голі. Вони з ніг до голови обмастилися жиром, і їхні чорні тіла виблискували на сонці. Старий ішов попереду, відшукуючи найкращу змію, бо подобались йому далеко не всі. Натрапивши на такого пітона, як хотів, він робив знак найдужчому з синів, що ніс двозубі вила з триметровим держаком. Син обережно наближався і з розгону пришпилював вилами голову пітона до землі. Пітон несамовито крутив хвостом, а ловець з усієї сили намагався не випустити голову. На допомогу кидались інші брати і гуртом хапали оскаженілого пітона. Вибравши зручну мить, один з них відрубував змії голову. Потім ловці бралися за наступного.

Один з пітонів лежав на скелі, і вила наткнулися не на м'який грунт, а на камінь Розгорілася боротьба не на життя, а на смерть. Пітон намагався обкрутитися навколо людей, та на їхніх голих, змащених жиром тілах не було як зачепитися, і він щоразу зслизав із них. Жорстока боротьба тривала довго. Брати допомагали один одному звільнитися від кілець пітона, але раз у раз то той, то інший скрикував з жаху, коли холодне, лускате тіло обвивалося круг нього. Поступово пітон слабшав, і нарешті одному з негрів пощастило відрубати йому голову біля самих вил.

Пошуки тривали далі. Наступну змію було добуто іншим методом. Натрапивши на величезного пітона, що сидів у ямі, старий ловець справився з ним сам. Він просто ступив у яму ногою, і переляканий пітон почав обкручуватися круг неї. Коли змія добралася до коліна, старий ножем відтяв їй голову. Потім звільнив ногу і витяг свою здобич із схованки.

Шкури з пітонів знімали на місці, обережно відділяючи їх від м'яса ножами, зробленими з твердого дерева. Потім шкури вішали в затінку сушитися, а через деякий час — дубили.

Над безкраїм степом, що дрімав під палаючим сонцем, панував мир і спокій. Та раптом його охопила тривога: стада антилоп, буйволів, жираф, зебр, мавп, навіть леопарди та леви, висолопивши язики, у великій паніці мчали в напрямку річки. Смертельні вороги бігли поряд, зовсім не звертаючи уваги один на одного. Аби тільки якнайшвидше досягти рятівної річки! Навіть ті, що ніколи не бували у воді, — водобоязкі леви та леопарди, нерішучі мавпи, — гнані страхом смерті, кинулися в річку і попливли до протилежного берега. У тварин дуже розвинений інстинкт. До небезпеки ще далеко, а вони вже відчувають її. Загальна втеча тривала недовго, потім настав спокій, загрозливий спокій. Усі здорові й сильні тварини своєчасно добралися до безпечного місця. Лишились тільки плазуни — змії та скорпіони, але й вони намагалися заздалегідь доповзти до якоїсь рятівної щілини.

Я із своїми чорними помічниками стояв табором на пагорку поблизу невеликої річки. Звідти мені було добре все видно. Що ж спричинилося до тривоги і втечі? Глянувши в той бік, звідки тікали тварини, я відразу зрозумів: горить степ! Вітер гнав звідти високі хвилі диму. Вогненна стіна швидко наближалася. Вона підступала з шумом і тріском, час від часу викидаючи вгору, мов прапори, язики полум'я. Незабаром запахло димом і в нашому таборі.

В степу не помітно було жодних ознак життя. Все завмерло. А це що? З густої димової завіси раптом виплигнув великий коричнево-жовтий звір і метнувся до річки. Потім він знову зник у диму. На березі залишився крихітний темно-коричневий пухнастий клубочок. Хвилин за три з диму знову вирвався той самий коричнево-жовтий звір, схожий на велику кішку, і другий пухнастий клубочок опинився на березі. Хоробра мати-леопард втретє плигнула в огонь, щоб урятувати ще одне дитя. Але цього разу вона вже не повернулася.