Отруйні плоди года-кудуру скидалися на рій маленьких сонць. Тікірі розглянувся. Над джунглями сходило величезне сонце. Хлопець завернув. Галузки хрумтіли під ногами достоту так, як перед хвилею мавпині кістки в зубах хижака. В одному куті галяви побачив водойму, поверхня якої рябіла від голівок черепах, у другому — бамбукову халабуду.

— Бандало! Відповіли тільки мавпи.

— Бандало! Тихо.

І Тікірі замовк. Стояв у дверях халабуди й перелякано дивився на долівку, на якій валялися лиш три порожні бляшанки й трохи сухої соломи.

Бандала зник.

Коли пані Індіра вийшла того ранку з намету, її хтось покликав з кущів. Вона обернулася:

— Що таке, Тікірі?

— Ах, рані, верніте мені Бандалу!

Вона засміялася:

— Чи я його в тебе забрала? Він, мабуть, у вашій хатині.

Тікірі закрутив головою.

— Давно вже нема його там…

— Як то?

Тікірі мовчав, лиш звів благально очі на неї в надії, що станеться, як учора — пані засміється й мовить: «Не будь дурненький, Бандала живий і вернеться!» — і це буде правда.

— Як то? — повторила пані Індіра.

— Ми втекли, — прошепотів Тікірі. Опустив очі. Нараз усвідомив, що вчорашнє не повториться, що пані не зарадить. Що остання надія, за яку він ухопився там, у порожній халабуді, коли довго марно кликав друга і нишпорив у кущах, що й ця остання надія марна. Пані знала ще менше, ніж він.

— Чого ви утекли?

Нараз Тікірі пошкодував, що взагалі вернувся. Не хотілось йому розказувати про кухаря та про його ніж, було це все таке далеке й даремне, не мало ніякого значення. Однак довелося розповісти в кількох словах.

— Ука Елара вам погрожував? — здивувалася вона. — Нічого не бійся! Залишайся тут, він тебе пальцем не займе.

Тікірі здивовано поглянув на неї. Невже вона могла подумати, що він зостанеться тут без Бандали й шукатиме в неї захисту від кухаря!

— Ой ні! — вигукнув Тікірі й устав. — Піду до моря. Бандала дуже мріяв про нього. Тож напевно туди й попростував. Піду за ним і шукатиму його…

— Де? Море велике, узбережжя довге. Де ти його шукатимеш?!

— У гавані в Коломбо, — впевнено відказав Тікірі. — Неодмінно там його найду, бо він напевно туди пішов.

— Не дурій, — усміхнулася пані. Але Тікірі стояв на своєму, а коли вона наполягала, змовк. Зазирнула йому в очі — зрозуміла, що він її не слухає — дивиться вдалину на захід, де море, і отже, Бандала.

— Гаразд, — зітхнула пані Індіра й подумала собі, що таких гарних очей ще не бачила. — Але пішки ти туди не дійдеш. Зачекай хвилинку. Куда має завтра їхати саме до Коломбо, але, може, поїде вже сьогодні. Хочеш, поїдеш із ним?

— Еге, хочу. Бандала напевно туди пішов.

За годину Тікірі сидів біля Куди й їхав зеленою дорогою: закрут за закрутом… Отруйні плоди года-кудуру зблиснули проти сонця й зосталися позаду. Закрут за закрутом…

Коли машина викотилася на асфальтоване шосе й взяла курс до моря, десь праворуч почувся гудок потяга. Тікірі підвів голову, але не побачив нічого, лиш зелень. Куда голосно засурмив, ніби вітаючи паротяг…

… А недалеко звідси підвів голову Бандала. Однак не побачив нічого; лише стелю вантажного вагона, в якому злякано скулився. Потяг рушив.

Так почалася довга Бандалина путь від узбережжя.

Бо коли Бандала прокинувсь уночі при фейєрверку блискавиць і побачив, що нема Тікірі, він довго марно кликав його й чекав, а тоді не знайшов іншого пояснення, як те, що Тікірі здійснив свою погрозу й подався сам до Канді й до своїх проклятих слонів. Тоді груди Бандалі стисла туга, туга та росла й росла… застувала й заглушала все: і картину рожевого острівця, й поклик океану. Заледве трохи розвиднілося, рушив Бандала навздогін другові.

Так сталося, що той із них, хто мріяв про джунглі, повні слонів, їхав до моря, тим часом як другий, хто мріяв про море, їхав глибше до джунглів.

Їхня дружба була така міцна, що зовсім їх роз'єднала.

Кухар Ука Елара був неабиякий брехун, однак Тікірі він збрехав не так уже й багато.

Він, приміром, сказав, що в Канді є стада слонів, — і це була правда. Зрозуміло, були то слони приручені й належали не братові Ука Елари, а товариству «Дженерал Контакторе оф Сейлон» (котре будує дороги, перевозить великі вантажі, вирубує ліс та ін.), а Ука Елара прибрехав лише трішки для того, аби в хлопцевих очах додати собі гідності й статечності; словом, хотів похизуватися знатним, багатим родичем.