— Чи не думаєте ви справді…

— Не думаю. Знаю. Але ми ще про це поговоримо, — буркнув невдоволено Магараджа, крутнувся на підборах і пішов за панею Індірою.

Десь за годину Магараджа прийшов із пропозицією сфотографувати-на згадку всю експедицію; Шардаси теж погодились, і задоволений Магараджа велів принести два стільці. Одного запропонував галантно пані Індірі, а по ліву руку посадив біля неї пана Бредероде, котрий, як сказав він, допоміг роздобути кошти на експедицію. На найпочесніше місце в другому ряду, тобто посередині, він хотів поставити пана Шардаса:

— Це ваше місце, дорогий докторе! Хоч би вже тому, що ваша земля набагато ближча до Цейлону, ніж моя.

— Хоча це правда, професоре, — засміявся доктор Шардас, — але обоє ми тут лише гості, а ви керівник експедиції.

Тож Магараджа мусив зрештою стати на почесне місце. По праву руку від нього став доктор Шардас, по ліву сагіб Гопкінс, з одного боку Стара Тростина, з другого Ука Елара.

— А ви, хлопці, сядьте спереду на землю! — вирішив Магараджа в останню хвилину, коли відбіг до апарата, щоб натиснути автоспуск. — Найкраще обійміть один одного за шию, щоб було видно, як ви любите один одного! Матимете за це гарне фото.

— Та будь ласка! — вигукнув Тікірі.

Він випинав груди, аби здаватися на фото якнайбільшим, і витріщав очі, аби не здаватися заплаканим. І трохи всміхався, бо був щасливий, що знову Бандала поруч, але трохи супився, аби мати вигляд рішучий, гордий, невблаганний, словом, як чоловік. Апарат задзижчав, у ньому щось клацнуло, і це було все.

— Ой, — здивувався Бандала, глянувши на Тікірі. — Що з тобою? Сів на колючку?

— Ні. Чого?

— Бо страх як скривився. І ото так ти сфотографувався?

— Як я сфотографувався — покаже фото, — одказав Тікірі з гідністю. — Нікуди не ходи, почекаймо на нього. — Досі він знав лишень мандрівних фотографів, котрі ходили від села до села зі своїми стародавніми апаратами, що робили хоч мізерні, маленькі, кругленькі знімки, зате відразу ж на папір та ще за кілька хвилин.

Але Магараджа відкрутив апарат, склав штатив і пішов з паном Бредероде до намету, ніби геть забув про фото.

— Мабуть, треба йому про це нагадати, — вирішив Тікірі. — Ходи!

Але Бандала добре ще пам'ятав, як то було в Ліндсеїв, коли зважишся звернутися до пана, як він не кликав, а тим паче, як попрохаєш про щось у нього… Тож Тікірі мусив піти до намету сам.

Магараджа сидів там за складаним столиком і морщив носа.

— Що вдієш, Бредероде, — говорив, наливаючи віскі до двох склянок. — Тепер уже з ними погані жарти.

— Хай їм грець!..

— Тихше! — цитьнув Магараджа. — Він нас підслуховує.

Тікірі оглянувся. Віддалік човгала Стара Тростина, перед кухнею сидів похмурий Ука Елара…

— Що тобі треба, шибенику? — накинувся на Тікірі пан Бредероде.

— Нічого, сагібе. Лише фото…

— Матимеш, — засміявся Магараджа. — А тепер біжи!

Тікірі побіг, але думав він уже не про фото. Цікаво, про кого це Магараджа сказав: «Тепер уже з ними погані жарти»? І хто їх підслуховував? Кого це Магараджа боїться? Стара Тростина по-англійськи не знала ні слова… і, крім того, Магараджа сказав: «He's listening» — тобто «ВІН слуха», а не «ВОНА слуха».

Отже, йшлося лишень про Ука Елару. Але ж кухар сидів так далеко, що не міг підслухувати, бо просто не міг нічого чути! Хіба…

Хіба що він справді чарівник, який має вуха скрізь.

Авжеж, так воно, певно, і є! І Магараджа про це знає. Словом, Магараджа боїться Ука Елари та його страшних чар.

Відчуваючи дивний, таємничий напівприємний і напівнеприємний холод на спині, Тікірі вирішив, що про своє відкриття нікому не скаже, навіть Бандалі, бо Ука Елара де хоч його почує й жахливо помститься.

Він і справді мовчав, як могила, — але цим нічому не зарадив.

Того вечора Ука Елара сидів на своїй колоді дуже довго й дуже похмуро. Десь об одинадцятій уклався спати, але незабаром ізнов устав, при світлі електричного ліхтарика вибрав на кухні свій найбільший ніж на м'ясо й підкрався до халабуди, в якій спали хлопці.

— Гей! — приглушено гукнув. — Прокидайтесь!

Вони розплющили очі. Самого Ука Елару при вході бачили невиразно, а от ніж, на який він світив ліхтариком, — надзвичайно виразно.