— Скільки несеш?

— Нічого, — відказав Тікірі. Він не брехав, бо за цілий день навіть не спробував наслідувати інших хлопчисьок — приліпитися до якогось туриста, канючити, скімлити, плакати, доки це багатієві набридне й він дасть відчіпного. Не вмів Тікірі жебрати, та й бридко це йому було. І, крім того, він дуже довго сподівався, що ось-ось з'явиться Бандала, боявся прогавити, бігав од автобусної станції до гавані й знов назад… аж стало пізно, й туристи пішли до готелю вечеряти. Тікірі падав од утоми. А з утоми виросла безнадія, а з безнадії — спрагле бажання спитати поради в когось або принаймні почути щире слово.

Той хтось був Грегоріс, котрий тепер одвернув обличчя, аби не бачити, що буде далі.

— Як це нічого? — солодко спитав Джім. — Чи ти не знаєш, що я тобі звелів?

— Знаю, — відказав Тікірі.

— Повтори.

— Якщо втечеш, знайду тебе й зроблю з тебе печеню, — сказав Тікірі.

— І більше нічого?

— Ні, ще, — сказав Тікірі. — Як нічого не принесеш — одлупцюю так, що не встанеш.

— Правильно, — осміхнувся Джім Піч, зціпивши зуби. — А тепер скажи правду. Де гроші?

— Ніде, — простогнав Тікірі. — Їй-бо…

Не доказав. На млі ока Джім з Арізони підбив йому ноги, притис коліном до землі й, здушуючи лівицею хлопцеві горло, аби не кричав, правицею швидко й впевнено почав обмацувати бганки саронга, — відразу стало видно, що досвід у цьому Джім має справді неабиякий. А самоцвіт був такий великий, що його запрошки міг знайти й не фахівець.

— А це що таке, ти, чорний підсвинку? — зловтішно просичав Джім. — За мої гроші ти купуватимеш дурниці! Що це? Кажи!

— Нічого! — схлипнув Тікірі. — Мій самоцвіт. Я не купив його, присягаюся! Він мій, я найшов його в копальнях…

— Самоцвіт?! — охнув Джім Піч, пустив хлопця й підхопивсь, аби при світлі ліхтаря роздивитися здобич. — Бий його грім, так воно і є… Заткни пельку, брудна тварюко! — щосили стусонув він хлопця, що відчайдушно вчепивсь йому в руку. Тікірі полетів назад і покотився б — якби його не підхопив Грегоріс.

Бо й грек уже виліз з-під дерева. Хоч він спершу й одвів очі, проте мав вуха, які не міг затулити, коли не хотів бути жалюгідним у власних очах.

Грегоріс ступив перший крок, ступив і другий, до Джіма.

— Поверни йому цю річ! — процідив крізь зуби. — Кажу, поверни йому, бо…

Джім Піч засміявся.

— Бо? — перепитав цікаво й застромив обидві руки до кишень штанів. Ліву — сховати камінь, праву — по зброю; в правій кишені він носив свій випробуваний патентований складаний ніж, лезо якого, довге, ніби лезо кинджала, само вискакувало, допіру натиснеш на пружину.

— Ніж у моїй кишені, — повідомив його Грегоріс. — То що, повернеш ту річ?

Джім Піч дививсь угору. Так, ніби питав ради в зірок; насправді ж міряв очима, який Грегоріс високий і важкий. Ні, без ножа цього велета не подужаєш.

— Ти свиня! — прохрипів Джім, і в лайці тій лунало все: безсилля, злість, погроза і — капітуляція.

Чверть години по тому стояли Грегоріс і Тікірі за парковою загорожею, на березі океану і в світлі ліхтаря, що віддалік відбивалось у лискучому асфальті шосе. Грегоріс писав носком розбитого черевика на піску чотири літери:

FINS

— Тямиш, що це? Friend In Need Society — Товариство друзів у скруті. Це християнська спілка, її очолює Маккормік. Підеш туди. Це аж на другому кінці міста, але ти не заблукаєш, якщо йтимеш берегом весь час на північ. Зрозуміло?

— Зрозуміло, — мовив Тікірі. — Дякую.

Грегоріс спитав його:

— Постривай, оце візьмеш із собою, — дав чорну книжку. — Кажи, що хочеш стати християнином. Тоді Маккормік не зможе спекатися тебе так легко.

— Але я не хочу бути християнином!

— Байдуже, головне, що дадуть поїсти… Почекай-но ще! Не здумай іти туди зараз, уночі!

— Ні, — сказав Тікірі, а сам подумав, що не піде туди й удень. — Спасибі, ви були дуже добрі.

— Це того, що я нині не повечеряв, — зітхнув Грегоріс. — Натще звичайно чиню дурниці.

Хвилю дививсь услід хлопцю, потім на пісок — на літери FINS. Заманулося йому додати до них риску, і от з FINS, із літер, що, разом узяті, нічого не означають, постало латинське слово FINIS, що важить дуже багато.