Шрифт:
— Де вона є?
Рудовусий князь одразу повів його до крайньої полотки. Всередині вешталося кілька жін, і він кивнув їм головою вийти. Всі кинулися до дверей, але Любиця схопив найостаннішу за руку:
— Осе і є вона. — Й сказав до діви: — Розіпнись. Перед Великим князем се можеться.
Діва зняла з голови напівпрозірну грецьку намітку, й Великому князеві аж не стало чим дихати. Діва була юна й красна, як русалка польова. Майже кара коса її товстим плетивом спадала на високі груди, чорні брови були невдоволено й трохи лякливо зведені над карими вічми, а тендітні губенята напіврозтулилися й пашіли жаром. Тонке зелене полоття спадало їй до самого долу, й Осмогруд насилу спромігся одвести від неї погляд.
— То ти-с русинка? — дивлячись убік, вичавив він із себе.
— Русинка єсмь. Але була-м увесь час прикута до іншої роби й не могла-м себе вбити.
— Князева Берилова донька єси? — Осмогруд і не помічав, як вона виправдовується, що стільки жила робою
— А так, Берилова…
— Коли ж умикнули тебе чужинці?
— На тій весні.
Данка говорила неголосно, але слова мов скрапували їй з вуст округлими дзвінкими срібляничками.
— А кличешся як?
Дівка відповіла, та Великий князь і не чув її відповіди. Йому було щемно слухати сей нечуваний досі голос, і він повторив те саме:
— А як ся кличеш?
— Да-анкою! — здивовано звела на нього ясні вічі князівна. — Вже-с питав про се допіру.
Великий князь аж тепер подивився на неї вдруге й зашарівсь:
— А скільки літ маєш?
— Сімнадцять.
Сього разу й дівка зашарілася, й Любиця стурбовано блимав то на неї, то на Великого князя. Тоді запала мовчанка, важка й нестерпна для всіх трьох, і рудовусий господар похопився бодай словом розвіяти її з полотки:
— Донька вона моєму братові в других, Великий княже.
— Берила, князя руського, — мовби самому собі пояснив Осмогруд і раптом заквапився: — Ходім, княже, ходім, бо ще маємо… — Й, вийшовши з полотки, попрямував до берега, де стояв червлений намет із великокняжим знаком на версі.
А наступного дня, коли Любичині тридесять тисяч комонців із пішаками та обвозом уже стояли, готові до походу, Осмогруд несподівано мовив Любиці:
— Підеш, княже, слом до Ратимира. Полк твій сіверський готовий, та князь же туричів усхідніх не відає про се.
Любиця здивувавсь:
— А як же полк?
Осмогруд, не дивлячись на нього, проказав:
— Поведе син твій, Стоїл.
В усіх, хто чув сю балачку, з подиву аж вуса пообвисали, та ніхто не зважився й слова зронити супротиву Великому князеві. Любиця теж не знав, на яку ступити, й що діяти, й що казати, й Осмогруд зрозумів се й першим пішов геть.
— Сього ж дні, — тільки й мовив він, але в тих трьох словах забриніла пружна струна тятиви.
Того ж таки дні під обіди Стоїл Любичич повів зготовану вітцеву потугу через холодні ще хвилі Данапра. Весілля, що призначалося на останній, Дажбожий день сідмиці, було відкладено на невідь коли.
Любиця Пугачич з'їздив до всіхднього турицького князя Ратимира й повернувся з його присягою сукупити обидві раті. Любиця ще не встиг заскочити й до своєї полотки, щоби вчинити требу Цурові за щасливе вороття, й був страшенно здивований, коли Великий князь поспитав його після всього:
— А де є тота княжна, Данка?
— Де їй бути: в полотці…
— Не є там. Її вмикнуто.
— Ким?!
— Твоїм сином.
Вуста Осмогрудові сіпалися, й він міцно стискав їх. Любиця спробував усміхнутись:
— Молода кров… не терпиться, може, й прислав по неї… Хай жониться…
Та Великий князь одрубав:
— Гони по ньому й речи, нехай вертає княжну в Стан.
— Пощо?..
— Візьму її жоною!
Любиця Пугачич насилу стримався, щоб не сказати Великому князеві лихого слова, та тільки почервонів і зціпив зуби, а коли сонце перекотилося через полуднє, взяв три сотні комонних косаків і побрався на захід, навіть не зголосившись до молодого володаря перед рушанням.
По трьох днях і Великий князь усією потугою раті своєї переплив Данапр.
Розділ 23
Вислідники перестріли головну рать Осмогруда вже за Данапром чільний воєвода їхній Живко доказав:
— Воїжир, жупан турицький, стоїть у гирлах Дунаю.
Та Великого князя цікавило не тільки се. Він поспитав:
— Ходили сте й на той бік?
— Ходили смо, Великий княже.
— Й що сте виділи?
Чільник вислідної сотні завагався. Що вони виділи? Рать, велику рать турицьку, й вози, й комоней, і череди споживної худоби.