Про свій фах лікаря тимчасово довелося забути — адже там, на батьківщині, друзі і товариші. Вони потребували допомоги. Матеріальної і моральної. Потребували допомоги родини патріотів, кинутих до в’язниць і концтаборів…

Одним з першочергових завдань емігрантської організації стало збирання коштів для боротьби проти фашистського режиму хунти, для організації втеч ув’язнених, для придбання зброї і роботи підпільної преси. Словом, потрібні були гроші. Добровільні пожертвування лише почасти задовольняли потреби борців-патріотів. Треба було шукати нові джерела фінансування.

Маркес не відразу наважився запропонувати свій план. Навіть йому ідея використання знайдених смарагдів видавалася схожою на авантюру. Чи не сміятиметься з нього керівництво “Патріа”? Але пропозиція Аугусто зацікавила товаришів. Більше того, було вирішено негайно розробити план операції. Небезпека і складність задуманого не викликали сумніву.

Незалежно від того, як вирішили б використати смарагди — реалізувати на місці чи вивезти у Мексіку. — Аугусто не міг з’явитись у Сан-Лоренцо. Там надто добре знали про його роль у викритті Франца Декерта. Треба було підшукати надійну людину, яка б не тільки погодилась, але й змогла успішно справитись з небезпечним і відповідальним завданням…

У запланованій акції, крім Френка Кеткарта, повинні були взяти участь ще двоє членів організації, з якими інженер мав познайомитися на місці.

Чому саме його вибрала “Патріа”? Всі аргументи були на його користь. А головне було те, що Френк мав надійне прикриття — американський паспорт і диплом інженера-геолога, фахівця в галузі гірничого устаткування. Це давало змогу вільно їздити по Латинській Америці. По-друге, Кеткарт знав чотири мови і почував себе вільно в будь-якому товаристві.

Френк уже давно заслужив довіру товаришів по організації. Працюючи на мідних рудниках, націоналізованих урядом Альєнде, американський інженер, на відміну від багатьох іноземних спеціалістів, що саботували виплавку цінного металу, допомагав робітникам. Лишаючись своїм хлопцем у колі тих, хто потай чи відкрито був настроєний проти уряду Народної єдності, Кеткарт інформував діячів демократичного фронту про наміри контрреволюційних елементів.

Коли ж до влади прийшли “горили” — фашистська хунта, Френк, як іноземний спеціаліст та завдяки численним знайомствам серед військових, переправив за кордон багатьох прибічників поваленого уряду.

Однак довго тривати це не могло. Все частіше інженер помічав за собою пильне око ДІНА. [19] І Кеткарт виїхав до Мексіки. Розшукавши товаришів, він знову активно включився в боротьбу…

Словом, кращої кандидатури годі було сподіватись. Те, що Френк Кеткарт був стопроцентним американцем, могло значно допомогти виконати завдання. Діставшись до Ель-Грасо, він мав зустрітися з Вайкапою і, як пароль, показати йому статуетку безголового мула, яку син вождя подарував Маркесу на прощання. Індіанський символ смерті повинен був засвідчити Френкову доброзичливість до племені порейя і те, що він друг доктора Аугусто, отже і відкрити йому доступ до смарагдів. Геолог мав бути винятково обережний. Коли б негідники з Сан-Лоренцо пронюхали про родовище смарагдів на території резервації, плем’я порейя могло опинитися під загрозою цілковитого винищення.

Свого часу Френк працював два роки на державних копальнях Мусо в Колумбії. Доводилося мати справу із старателями — герімпейро. Між ними і законним урядом цієї вайбагатшої на родовища смарагдів країни точиться боротьба не на життя, а на смерть. Люди з так званих “вільних копалень” на зразок Пенья-Бланко чи Марабу, не вагаючись, можуть відправити на той світ будь-кого, хто з’явиться до них як офіційна особа або задумає фотографувати чи писати для преси. Кілька репортерів з Боготи, вирушивши на свій страх і риск у джунглі, не повернулися. Примарний блиск смарагдів позбавив розуму багатьох. Нестримне прагнення розбагатіти не одному вкоротило віку — тих, хто мріяв набути капітал, виявилося значно більше, ніж смарагдів.

Перед тим, як вирушити до Бразілії, Френкові треба було дещо поновити в пам’яті. Із здивуванням відзначив, що найдорожчим серед дорогоцінного каміння все ще лишається смарагд. На світовому ринку ціни на нього значно вищі, ніж на алмази. За один карат [20] смарагду гарного соковитого кольору нерідко платять півтори тисячі доларів. Важко собі уявити, що берил, його зелений варіант, може дати велике багатство. А втім, Френк на власні очі бачив, як герімпейро знайшов смарагд на сто тисяч доларів. Правда, молодому шведу недовго довелося тішитися знахідкою. Компаньйони вирішили поділити її, а коли власник величезного кристала почав опиратися, його застрелили…

Френк дістав з кишені статуетку, кілька разів підкинув на долоні і замислено подивився на безголову тваринку.

Втома давалася взнаки. Солодко позіхаючи, Френк почав лаштуватися до сну. Перед тим, як лягти, він обв’язав іграшкового мула шворкою і для більшої певності повісив амулет собі на шию.

Перше, що впадало в очі прибулим у Сан-Лоренцо, — це величезний рекламний щит з білого пластику. Напис, зроблений чорною фарбою, англійською та німецькою мовами, закликав: “Не втрачайте можливості швидко розбагатіти! Ділянка, повз яку ви проходите, може стати вашою власністю при мінімальних витратах”. Трохи нижче червоним кольором було зазначено: “Всі довідки — у представництві радіокорпорації “Коламбіа бродкастінг систем” в Сан-Лоренцо”.