Було виявлено деякі речовини, які вводяться в чорнило для того, щоб воно не так швидко засихало. В чорнило вітчизняного виробництва цих речовин не додавали. Отже, треба думати, що ручка була заряджена закордонним чорнилом. Завірюха знав, що в комісійних магазинах багато імпортного чорнила, тому не надав аналізові великої ваги.

Завдання сержанта Недєльського було важке, але не безнадійне. Адже всі машини зареєстровані. Якщо ж кремова машина з червоною пластмасовою стрілкою і не зареєстрована у Кракові, то її певно запам’ятали мешканці вулиці Діетля, серед яких, мабуть, є такі, що цікавляться новими марками автомобілів.

Отож, діставши від капітана докладні вказівки, Недєльський їхав у Краків і, сидячи у вагоні другого класу, мріяв, що назад він повертатиметься не сам, а в товаристві “зв’язаного” вбивці Чорної Ручки.

А у Завірюхи в цей день було повно роботи з висновками, що їх подали фахівці, які оглядали місце злочину. У товстій картонній папці з написом “Веста” з’явилися нові документи — акти, протоколи, знімки, висновки експертів… Десь опівдні надійшли повідомлення про наслідки перевірки машин, проведеної тієї ночі на території цілого воєводства. Це були сотні донесень, де зазначалися номери і марки автомобілів, які в час перевірки виїжджали за межі столиці і сусідніх міст, з’єднаних шосе з Отвоцьком. Капітан буквально потонув у цих паперах, шукаючи відомості про найновіші типі автомобілів.

Наслідки перевірки були чималі. Викрили з десятої спекулянтів, зацікавилися кількома партіями товарів, на які не було документів, затримали двох злочинців, яких давно вже розшукували… Але все це були тільки побіч ні результати. Для справи “Веста” Завірюха нічого не знайшов. Та невдача не похитнула його енергії і волі де боротьби. Того самого дня капітан пішов до начальника оперативного відділу.

— Як почуваєш себе, старий коню? — безцеремонне привітав він Комісяка, знаючи, що з тим найлегше зав’язати розмову, коли спитати про здоров’я, яке буле предметом його щоденної турботи. Поручик почав докладно розповідати про свою виразку шлунку, але Завірюха, пересвідчившись, що колега схопив принаду, співчутливо перебив його:

— Тобі потрібен спокій, друже, відпочинок!

— Та відпочину вже під дерном, — махнув рукою Комісяк. У поручика був явно катастрофічний настрій, але він вдячно глянув на колегу. — Ти, звичайно, у якійсь справі?

— На жаль, — вибачливо усміхнувся Завірюха. — І в такій справі, яка не зменшить, а, навпаки, додасть тобі роботи…

— Звісно, до мене ніхто в інших справах і не приходить, — болісно скривився Комісяк. — Ну, викладай. Що там у тебе?

Завірюха подав Комісяку список автомашин, які хоч трохи скидалися на ту, про яку розповідали трактористи. Все це були дорогі автомашини закордонних марок.

— І що я маю з цим мотлохом робити? — запитав Комісяк, переглядаючи список.

— Нічого особливого, — невинним голосом відповів Завірюха. — Треба встановити, що це за машини, перевірити, яка з них кремова і має великі задні вогні — завбільшки з блюдечко для варення — і між ними червону пластмасову стрілку.

Побачивши, що Комісяк все швидко записує, капітан на мить спинився, але зразу ж додав:

— Звичайно, мене цікавить і прізвище, адреса та місце роботи власника, а також місце постійної стоянки машини…

Комісяк зненацька розстебнув комір мундира, наче йому стало душно.

— Не нервуй, старик, — Завірюха співчутливо схилився над поручиком. — Ніщо так не погіршує стану хвороби, як надмірне нервування… Це довів Павлов.

— Тварина! — прохрипів Комісяк. — І все це має бути, звичайно, на завтра, га? — кинув з сарказмом, який мав тут же знищити безсоромного капітана.

— На вчора, на вчора, старик! — сміючись, позадкував Завірюха.

Комісяк, напевне, щось пригадав, бо раптом зупинив його, махнувши рукою, і підозріливо солодким голосом поцікавився, чи не для справи “Веста” потрібні ці дані.

— Авжеж, я тепер тільки нею і займаюсь.

— Ах так! — крикнув Комісяк. — Ну то всі ці розшуки я покладу під сукно.

Капітана щось вразило в словах поручика, і він уже серйозно сказав:

— Слухай, без жартів! Ти щось знаєш?..

— Годину тому тут був інспектор з Головного управління міліції і сказав, що ти тільки час марнуєш на свою “Весту”, справу треба припинити, бо виявилося, що перший висновок все-таки слушний. Знайшлися буцімто якісь додаткові факти і докази.

Капітан відчув, що блідне, а по шкірі пробігає мороз. Схопив Комісяка за руку.

— Ти, мабуть, жартуєш?

— Пусти, навіжений, буде синяк! — рвонувся Комісяк. — Тут справді був інспектор Решкевич. Коли ти ходив в інститут судової медицини…

— Решкевич? — запаморочившись повторив Завірюха, ніби намагався пригадати це прізвище.

— А що? — тріумфував Комісяк. — Ну, Решкевич, інспектор Головного управління. І він дуже незадоволений з того шуму, який ти вчинив навколо цієї давно закінченої справи. Ще навіть сказав мені: “У нас стільки важливих справ, які треба розслідувати, що не можна дозволяти собі розкіш цілими тижнями товктися навколо давно з’ясованих”.