Тож я з подивом сприймаю ласку господа неждану.

Промінь твій наповнив серце, тьму розвіявши й оману.

Хай земля мене накриє - буть твоїм не перестану!»

Над священними книжками я поклявся вкупі з нею.

Присяглась вона, що вічно буде милою моєю:

«Як до когось, окрім тебе, привернуся я душею,

Хай тоді мене скарає бог десницею своєю».

Ще якусь часину любо ми провадили розмову,

Запашні плоди вкушали, слово мовили по слову;

Згодом мусив я розстатись, плачучи невтішно знову,

Та беріг в своєму серці я красу її чудову.

Важко серцю залишати цей кристал-рубін-берил.

Світ для мене поновився, я п'янів од щастя й сил;

Думав я, що це для мене сонцем сяє небосхил,

Але ось в розлуці серце стало як з гранітних брил!

Рано-вранці наказав я: «Грайте в сурми, сурмачі!»

Шикувалось військо в лави, забряжчали їх мечі.

Лев, я рушив на хатавів, безупинно вдень, вночі,

По невтоптаній дорозі, по безпуттю ідучи.

Межі Індії минувши, я все далі військо вів.

Тут мене гонець Рамаза, хатавійський раб, зустрів

І приніс мені він звістку, щоб утишити мій гнів:

«Навіть цап індійський може наших вигубить вовків».

Я одержав од Рамаза тьму дарунків дорогих. Він благав:

«Ти нас не знищуй, не губи ти нас усіх,-

Присягаємось покірно нести гніт твоїх кормиг,

Віддаєм усі багатства, і себе, й дітей своїх.

Перед вами завинивши, каяття знесем плоди,

Але зглянься, ради бога, не приводь полків сюди,

Не віддай нас на поталу, божу кару відведи -

Віддамо тобі без бою ми фортеці й городи».

Всіх вазірів я прикликав, щоб цій справі дати лад.

Там сказали: «Ти - ще юний, наших слухайся порад;

Ми терпіли їх підступність не один вже рік підряд,-

Щоб тебе вони не вбили, стережися їхніх зрад!

Отже, йди до них, з собою взявши витязів загін,

Всі ж війська хай пробувають поблизу за кілька гін.

Як побачиш щиросердість - їх звільни від всіх провин,

Непокірних же не жалуй, засуди їх на загин».

Рада ця мені припала до вподоби. Я притьма Сповістив його:

«Рамазе! Сперечатися дарма.

Бо життя миліше смерті, наша ж сила все лама!

Я до тебе йду без війська, лиш з бійцями кількома».

Взявши триста добрих воїв, з ними я вперед пішов,

Військо ззаду залишивши у гущавині дібров. Я просив:

«Ідіть за мною по дорогах тих же знов,

Щоб змогли мені на поміч ви примчати стрімголов».

За три дні прибув до мене знов од хана раб-носій.

В дар приніс він пишний одяг, золотих тканин сувій.

Цар просив: «Я хочу бачить гордий, мужній образ твій

І для зустрічі готую дар такий же дорогий».

Він казав ще більше: «Правду я кажу - покинь невіру,

Сам тебе зустріти вийду, бо нудьгую вже надміру».

Я сказав: «Ій-богу, зважу на твою я волю щиру,-

Наче батько з сином, стріньмось, повні ласки та сумиру».

Далі їхавши, я знову на узліссі коло бору

Стрів послів. Вони вклонились, виявляючи покору,

В дар мені пригнали коней в золотій рясі убору

І мені казали: «Справді, цар наш прагне твого зору».

Він звелів переказати: «Я до тебе серцем лину,

З свого виїхавши дому, взавтра вранці вас зустріну».

В повстяних шатрах-наметах я отаборив дружину

І вітав послів привітно, давши місце для спочину.

Видно, жодне добре діло не лишиться без відплати,-

Тож один з послів до мене попідкрався, щоб сказати:

«Я - боржник перед тобою. Хочу борг тобі віддати,

Зрятувать тебе від лиха, від біди, а може, й страти.

Твого батька вихованцем був я в роки молодії.

Все скажу тобі про зраду, що готують лиходії,-

Тяжко бачить левня мертвим, цвіт троянди - в безнадії!

Пильно слухай, що повім я, обміркуй всі дальші дії.

Люди ці готують зраду - їм не вір і май на оці,

Що сто тисяч війська тайно на одному стало боці,

А на другім - тридцять тисяч заховалось, повних моці.

Щоб потали не зазнати, будь розважний в кожнім кроці.

Любо цар тебе зустріне, ненаглядного для всіх;