Та ще й служити вн виршив не де-небудь, а в самй найгарячшй точц, яку тльки можна було на той час знайти, в Афганстан, де точилася справжня вйна, а не просто якась там гра - виживу, виршив вн, то, мабуть, таки зрозумю в цьому житт щось таке, що дасть мен наснагу жити творити й надал, а загину, то - загину, бо жити таким життям, як зараз - не велике щастя.

Матер Сергй, звичайно, не сказав про Афганстан, хоча матер йому й справд було жаль, можливо, матер тльки й було жаль, хоча вн шов на вйну насправд ж не для того, щоб загинути, а щоб перемогти - врешт-решт, вн був не серед останнх: скльки вн себе не пам"ятав, вн завжди займався спортом, осягав майстернсть самбо пд кервництвом прекрасних майстрв, як поряд з офцйним самбо навчали Сергя та його товаришв по спортивнй секц боротьби тонкощам схдних диноборств, так би мовити, пдпльно, адже так ворож буржуазн вигадки, як карате й тому подбн штучки, були в Радянському Союз офцйно заборонен для широкого загалу.

Афганстан зробив Сергя християнином, християнство зробило його православним, православ"я вдкрило йому шлях духовного живопису, що все разом нарешт привело його сюди, в село Веселе, де вн зустрв отця Михайла та Оксану. Що ж, заради цього варто було пройти Афганстан. Заради тако зустрч варто було вддати що завгодно. Але була й нша сторона медал - ця зустрч виявила, що Сергй занадто оптимстично ставився до свох моральних досягнень останнього часу: на тл отця Михайла й Оксани його власний духовний образ занадто вже тьмянв, занадто вже непривабливо виглядало його минуле. Минуле?

На превеликий жаль, його любовн зальоти, як це не прикро було для самого Сергя, продовжувались аж до останнього часу. як вн не побивався над цю, самому йому неприйнятною й непримною вадою, як не каявся, але... Вн все прекрасно розумв, розумв до самих глибин грховнсть ц сво вади, все ж. Звсна рч, це не було те сатанинське сп"янння вд коловороту плотських втх, що захопило було його в юност псля такого печального кнця його першого кохання, що не стало, на жаль, коханням на все життя, як вони з Оленою мряли, сп"янння, пд час якого Сергй пд орудою свого бога Ярила вддавав сво тло й душу на поталу шаленим пристрастям.

Зараз це було зовсм нше. Зараз це були все ж, можна сказати, нормальн людськ стосунки, без яких нормальне життя якось навть не уявлялось, адже ж бути самотнм одинаком не зовсм природно молодому здоровому чоловков, навть якщо вн художник та ще й займаться розписом храмв. Це були не просто любовн нтрижки, як колись, - це були цлком здоров вдносини мж чоловком жнкою з цлком здоровими намрами одруження й створення нормально здорово см", бо ж сам Бог велв людям плодитися: як сам Сергй це напвжартома визначив для себе згдно з мфологчними уявленнями - треба було змнити Ярила на Ладу й Рд. Та й мама Сергя теж була не в захват вд його неприкаяно самотност й наполягала на його одруженн, мряла няньчити внукв. вн старався знайти соб пару, старався щиро й вдверто, але...

Якось все не виходило. Все завжди розпочиналось так романтично - як правило, раптова зустрч, блискавка симпат, квти, шампанське, шалена пристрасть, мр про майбутн, спроба жити разом - от на цй самй спроб все зазвичай закнчувалось. Два, три мсяц, найбльше пвроку - вс романтичн стосунки вдступали перед натиском реального життя: грош, й все бльше й бльше потрбно було грошей, як еквваленту добробуту, життя, майбутнього, щастя, еквваленту кохання. Все впиралося в грош. Де й двалося те романтичне почуття, що зовсм недавно кидало х в обйми безоглядно пристраст. Вона вимагала грошей - чим дал, тим бльше. Сергй ставав для не приладом для добування грошей, не бльше. Вона вимагала грошей - адже вн може, варто йому лише захотти, запросити нормальну оплату сво прац, нормальну цну взяти , а не т копйки, що вн бере за сво ункальн роботи: його робота варта нормально цни, а вони не обднють, ц церкви багат, зна вона, бачила, тобто вона поки що нчого ще не зна про цей його Кивський Патрархат, а те, в яких автомоблях здять велик начальники з Московського Патрархату, в якому золот, в яких дамантах вони ходять, як швейцарськ годинники (по деклька десяткв або й сотень тисяч доларв!) вони носять, це вона прекрасно зна - так що нчого, не збднють його святенники, якщо заплатять нормальну цну. Хай платять!

Хоча при знайомств вс ц жнки здавались такими безкорисливими, такими захопленими його творчстю, такими зацкавленими в розво укранського православ"я. Й чим дал, тим глибше закрадалась йому в душу пдозра про хню лицемрну гру з самого початку знайомства - як в хнх примтивних корисливих душах з самого того часу, коли вони дзнавались про його професю, виникав задум про можливсть заробляння великих грошей, варто лише по-доброму переконати його, вилпити з нього нормальну людину в майбутньому. Вся хня безкорисливсть захоплення мистецтвом при знайомств були лише лицемрною грою, щоб якнаймцнше зачепитися за нього, як за джерело великих грошей у майбутньому.

Ось цей останнй випадок, зовсм недавня його остання спроба стати смейною людиною. Чого варт лише т вдверт вибухи неприхованого гнву у вдповдь на його мовчання, коли вн намагався просто пропустити мимо вух чергов "хитромудр" розумування щодо можливост з його професю та репутацю жити набагато краще - це ж просто смшно, маючи можливсть жити "як люди", просто таки вдмовляти соб майже в усьому. Грошей! чим скорше, тим бльше! Звичайно, вони розлучились - це навть не так вже вразило його, як бувало спершу, все вже було настльки звично й схоже, настльки по-буденному, наче все так повинно бути. Вн навть вже подумувати, що ц вс невдач в пошуках смейного щастя - це покара за його грховн любовн походеньки, за його легковажне ставлення до стосункв з жноцтвом у минулому, за його врне служння жорстокому Ярилу. Ярило не вдпускав його, Лада ним, вочевидь, гребувала.

Одне тльки добре - Сергй встиг висповдатись ще в Кив щодо цього останнього випадку, вн просто не уявляв соб, як би вн ось тепер пшов з усм цим до отця Михайла. Хоча , сповдь - сповдь, але тим не менше.

Поступово виходячи з глибоко задуми повертаючись з свту свох споминв у хату баби Горпини, Сергй вдчув, що його тло прямо отерпло вд довгого лежання в однй поз - вн навть незчувся, як промайнув досить довгий промжок часу. Вн встав, розм"яв затерплу шию, пдйшов до вкна, що кидало на пдлогу яскравий квадрат веселого травневого свтла - сонце вже перевалило через зент.