– Галино Петрвно, - впзнав жнку панотець, - зараз, зараз... Вибачте, - звернувся вн до присутнх у хат вийшов у сни, прикривши за собою двер.

– Галя Мрошниченко, - пояснила Горпина Степанвна, - мабуть, знову чоловк Василь напився й бузуврить. Що вже йому тльки не робили, лкували, кодували. Не вдпуска його няк ця бсвська горлка, все тут. Оце недавно наче лкувався, , мабуть, таки знову напився. А в такому стан Василь лише отця Михайла слуха, лише панотець може з Василем справитися, от доводиться...

– Вибачте, - перебив Горпину Степанвну отець Михайло, вдчинивши двер в хату й переступивши порг, - на превеликий жаль мен доведеться вас зараз покинути. Хотв би вас, Сергю, ще до Горпини Степанвни провести, якщо ви вже виршили в не зупинитися, та йти мен доводиться негайно в зовсм нший бк.

– Що, знову з Василем бда?
– спитала Горпина Степанвна, на що отець Михайло лише розпачливо розвв руками, повернувся й ршуче вийшов з хати.

– То будемо, в такому раз, на сьогодн прощатися, - встала Горпина Степанвна.
– На добранч, Оксаночко, - вона пдйшла й ласкаво погладила руку двчини.

– Заходьте ж до нас обов"язково, - подивилася приязно Оксана на Горпину Степанвну й на Сергя.
– Заходьте.

– Аякже, - усмхнувся й у вдповдь Сергй, - ми ще вам набриднемо. Не знаю, як Горпина Степанвна, а я так точно набридну.

– Не набриднете, - посмхнулася кутиками вуст Оксана.

Вийшовши з хати, Сергй з бабусею пройшли подвр"ям повз Кудлая, який лежав незворушно, наче якийсь тисячолтнй сфнкс, споглядав за ними.

– Як справи, Кудлай?
– кинув Сергй псов.
– Все лежиш? Вн, мабуть, зовсм таки не злий собака, няк на людей не реагу.

– Добрий то вн добрий, - вдповла Горпина Степанвна, - адже ж люди вс тут добр, й злих людей Кудлав давно вже не траплялося. А якби нагодилася яка зла людина, то й би дуже не повелося з Кудлам. Були колись випадки, якось розповм при нагод. З добрими наш Кудлай добрий, а з злими - не дуже.

Проходячи ж через хвртку, Сергй на мить озирнувся через плече, побачив стрункий силует Оксани на фон свтла, що лилося з вдкритих хатнх дверей, запам"ятав цю чарвну мить, зачинив за собою хвртку зробив ршучий крок у густу травневу нч.

Чисте ще вдень небо, на нч затяглося хмаровинням, крзь яке ледь-ледь прозирало пдслпувате мсячне сяйво, створюючи враження тамничост в зачудованому теплому запашному мороц, який де-не-де розривали лхтар, що освтлювали нчн сльськ вулиц, морок цей пронизували солов"н спви, та ще легенький втерець намагався розвяти його незрушнсть. Сергй на мить зупинився, на повн груди вдихнув насичену, солодку пахксть весняно лагод й вдчув, неначе це в його власних жилах заструмувала та сама зелена кров весни, що, пульсуючи у ритмах солов"них тьохкань шаленством цигансько кров травневих марень, струмувала у жилах волохато ведмедиц-ноч, яка пухкою теплою лапою втерцю незграбно шарудить у кронах розлогих дерев, немов у вуликах весняних тамниць, шукаючи солодкий мед кохання у серцевин травня.

5.

Поряд з такою особливстю, як здатнсть раптово посеред розмови задуматися, або ж щось переплутати чи забути, Сергв, як втм майже кожнй творчй особистост, притаманна була й така, можна сказати, класична властивсть художника, поета чи актора, як схильнсть до безсоння. розкинувшись на тому самому, на якому вн вдпочивав удень, але вже розкладеному, диван, схиливши голову на м"яку пухову подушку, Сергй, власне й очкував такого знайомого й звичного нападу безсоння, адже хба мг вн мати надю так просто заснути псля такого неймоврного дня, що розкуйовдив почуття, переповнивши прозорий келих душ п"янким запашним весняним напом бажання якогось нового невдомого щастя. Ц прост, що видалися Сергв майже святими, люди, як б дуже здивувалися, що х такими вважають, як просто жили свом звичним, майже святим життям, так вразили його...

Н, звичайно, Сергй зустрчався й з священиками, священиками непоганими, котр гдно виконували свй обов"язок, але в тм то й справа, що - обов"язок! Жив Сергй в монастирях, де монахи вдзначались неабияким, навть, натхненним пориванням у служнн Господу. Але ж село Веселе - це не монастир, отець Михайло - не виконував свй обов"язок, н, - вн був тльки вдячний дол за можливсть прислужитися людям. А ще ця чарвна, неймоврна двчина, яка миттво, якимсь недовдомим чином, зробила те, що Сергй наполегливо до самозабуття намагався здйснити за допомогою книги, пензля молитви - ця двчина зрднила його до динокровност з усм найсвятшим, до чого вн прагнув, з Богом Украною, врнше, з Божественною Украною, бо Украна Бог були для Сергя одню нероздльною святстю. це новонароджене почуття днання з усм найомряншим, з усм найсвятшим, почуття ново повноти буття було таким ясним, таким виразним захопливим, що, на думку Сергя, йому навряд чи дало б заснути ц ноч переживання потрясаючо бентеги цього неочкуваного подарунку дол, коли йому так неждано вдкрився неоцненний духовний скарб.

Але, як на диво, сон прийшов до Сергя надзвичайно швидко легко, хоча перед тим, як цей сон прийшов, Сергв довелося пережити ще один спогад, який, очевидно, був викликаний з потамних глибин пам"ят саме сьогодншнми переживаннями, глибиною, пднесенстю, яскравстю сьогодншнх переживань. Рч в тм, що Сергй не був вд самого дитинства прилученим до християнського свтла, вн був народжений у нетрях прогнилого до самих свох засадничих основ Радянського Союзу, у безпросвтност того духовного мороку, коли освячене владою безбожжя виплодило врешт всезагальну зневру в усх взагал цнностях, в тому числ й зневру в побудов того свтлого майбутнього, заради якого були принесен незчисленн людськ жертви, заради якого був розстрляний сам Бог, приписи морального кодексу будвника комунзму стали для радянсько людини таким же непотребом, як Бож заповд. Це вже потм, у вже досить зрлому вц, коли вн повнстю став вдповдальним за сво думки вчинки, коли вже гркота вд розчарувань втрат переповнила вс можлив меж... Тод до Сергя прийшов Христос. Якраз оцей саме доленосний переворот його духовного життпису, коли вн став з поганина християнином, зараз якраз випрнув у Сергвй душ. Як це було?..