– Зовсм н, - вдважився нарешт на вдповдь Славко, очевидно, доводячи сво право на гетьманську посаду.
– Гетьман у нас людина дуже достойна, прзвище у нього теж характерне, нчим не грше вд Наливайка, прзвище його Бут, Микола Бут, вн у нас дльничним працю, дуже достойна людина.

– А-а-а!...
– вихопилося самохть у Сергя, коли вн раптом зрозумв, що це саме той Микола Бут, про сторю нещасливого кохання якого з Оксаною розповдала йому баба Горпина. Сергй мало не продовжив сво слова питанням, чи це не той самий Микола, але вчасно зупинився, коли побачив, що вс звернули сво погляди на Оксану, на яку саме подивився й вн сам, а Оксана в цей час потупила оч й трохи аж спаленла з няковост.
– Що ж, дйсно теж дуже характерне, прекрасне прзвище - Бут!
– розрядив Сергй своми словами ситуацю, яка загрожувала розвяти стан загально радсно пднесеност, що нараз запанував у хньому товариств.
– Гетьман Бут! Дуже радий буду познайомитися з людиною, яка носить таке прекрасне прзвище й, очевидно, що носить це прзвище цлком заслужено.

– В цьому не може бути някого сумнву, - запевнив його Олег продовжив: - а зараз, перед тим, як ми покинемо нашу цитадель, я хотв би представити тоб ще нш будвл окрм канцеляр. Ось, - показав вн на три споруди, що стояли пвколом навколо канцеляр ближче до частоколу, - це, як належить на Сч, курен, тут, власне, й мешкають наш козаки й козачки, хоча, мешкають то вони, звсна рч, вдома, але пд час навчань живуть тут. Назвали ми спочатку ц курен, як належить за козацьким звичам, за географчною ознакою Смаглвським, Кривквським та Скринянським куренями за старовинною назвою трьох, так би мовити, районв нашого, досить таки великого села Веселого, але мешкати в цих куренях стали потм окремо двчата й окремо хлопц, так що один з куренв став двчачим, а два хлоп"ячими, але назви залишилися все старими. Отже, Скринянським куренем у нас володють зараз двчата, а Смаглвським та Кривквським - хлопц. Можна ще зайти до середини куренв канцеляр, щоб поближче познайомитися з побутом сучасних козакв, але, мабуть ми зробимо це потм, а зараз все ж вдвдамо нашу молодь, оскльки хн фзичн заняття вже скоро завершаться.

– Так, звичайно, - погодився Сергй, - рушаймо.

Вони вс вп"ятьох вийшли на галявину перед фортецею. Добряче витоптана галявина, аж на нй не було жодно травинки (з чого Сергй зробив висновок про нтенсивнсть занять), була обладнана вслякими спортивними снарядами - вд перекладин та боксерських груш до бгових доржок та ям для стрибкв. Вдалин Сергй побачив, як деяк з хлопцв та двчат метають списи та стрляють з лука.

– Що ж, вража, - нарешт промовив Сергй по деякм час, з великим задоволенням оглядаючи заняття молод.
– Просто прекрасно. В наше далеке радянське минуле теж були спортивн гуртки, в яких я теж займався, але навть тод про таке, як оце я бачу тут, навть мряти не доводилось.

– Може хочеш поближче познайомитися з окремими методиками й видами спорту?
– запропонував сво послуги Сергв Славко, зробивши рукою запрошуючий жест.

– з задоволенням, - погодився Сергй рушив у напрямку гурту хлопцв та двчат, що очевидно займались рукопашним бом, оскльки там стояло деклька боксерських груш, бля яких молодь вдпрацьовувала удари, а поряд був майданчик, на якому пд кервництвом дорослого чоловка учн вдпрацьовували прийоми рукопашного протистояння.
– Це мен з фзичних вправ найближче.

– А це що за комся?
– пдйшов до новоприбулих на чол з Сергм п"ятьох свох колег молодий чоловк, який щойно займався з молоддю, роз"яснюючи секрети рукопашно боротьби.

– Це зовсм не комся, а просто дружнй ознайомчий взит, - вдповв йому Славко.
– Ось познайомся, Миколо, це наш новий великий друг, який, можливо буде деякий час навть викладати у нашй позашкльнй школ, той самий художник, що розпису наш новозбудований храм, Сергй Богданенко, познайомся.

Молодий чоловк високого зросту, десь пд два метри, широкий в плечах, могутньо атлетично статури, чисто виголений з коротко стриженим русим волоссям був просто таки надзвичайно красивим - баба Горпина, описуючи Сергв Миколу мала рацю, колишнй наречений Оксани був дйсно таки чоловком надзвичайно вроди. Сергй свом професйним поглядом вдразу ж вдмтив його надзвичайну схожсть з всесвтньовдомим "Давидом" роботи Мкеланджело Буонаррот. Так, якби з цього молодика зняти одяг та додати йому кучер, подумав Сергй, то й справд перед нами постала б знаменита статуя роботи Мкеланджело. А ще подумалося Сергв, що непогано було б мати такого натурника, але, звсно, пропозицю таку вн навряд чи наважився б зробити з цлком зрозумлих причин, адже хотв ще трохи пожити. А молодик тим часом пдйшов до Сергя поближче теж став його уважно розглядувати.

– Сергй, - простягнув Сергй руку для знайомства першим, оскльки так не дочекався цього з боку свого нового знайомця.

– Микола, - по деякй пауз, не вдразу, подав нарешт руку молодик Сергв у вдповдь вдразу стиснув руку так, що в Сергя аж хруснула кисть потемнло в очах: в повльност, з якою Микола подав руку, в тон його голосу, в цьому стисканн Сергй вдразу ж вдчув якусь ворожть з боку Миколи й нстинктивно стиснув у вдповдь свою рукою кисть Миколи так, що на обличч Миколи з"явився вираз здивування, на чому "дружн" рукостискання завершилося.
– Я бачу, ти пдйшов вдразу до нас неспроста, мабуть, тебе цкавить така модна й захоплююча рч, як рукопашний бй?
– в тому ж, як Сергй вдчував, агресивному дус продовжив Микола, та ще й оце, як здавалось, вдверто зневажливе "ти".
– То, може, й сам, гршним длом, спробуш покивати ручками й нжками, - його зневажливий тон переходив уже в вдверту грубсть, помтну всм ншим.
– То як? Давай, виходь, давай поборемось, - з глузливою посмшкою показав вн на майданчик, який обступили учн, що перестали вправлятися й дивились, як хнй тренер в досить незвичайний спосб знайомиться з тим самим знаменитим художником, який розпису хнй храм.
– Давай, давай, - все наполегливше пропонував вн, Сергй, спочатку сприйнявши пропозицю Миколи, як жарт, тепер зрозумв, що той справд хоче позмагатися з ним.

– Миколо, перестань, - втрутилась Оксана, - ми щойно з храму, Сергй, як бачиш, одягнутий зовсм не для занять спортом. Та й взагал, хба так знайомляться з поважними гостями.

– Та н, чому ж, - перепинив Сергй, - я не проти трохи розм"ятися. А одяг, - вн оглянув себе й миттво скинув свою сорочку-вишиванку.
– Це для мене майже святиня, потримай, будь ласка, - передав вн вишиванку Оксан, - а брюк мен не жаль, тим паче, що вони навряд чи дуже постраждають, чи не так, Миколо, ти ж не збирашся порвати мене разом з штанями на шмаття?

– Солдат дитину не образить, - зверхньо кинув Микола теж зняв з себе футболку й кинув на землю, залишившись в спортивних брюках, - щоб уже зовсм на рвних.

Вони обидва вийшли на майданчик, стали один проти одного. Досить таки пристойно м"язисте, жилаве тло Сергя виглядало все ж не надто вражаюче в порвнянн з просто велетенською могуттю Миколи. Чесно кажучи, Сергй на фон Миколи виглядав майже так, як вигляда худорлявий пдлток на фон здорового дорослого дядька.

Микола розпочав атаку першим, трохи навть несподвано для Сергя, але все ж не занадто зненацька. Микола провв деклька ударв руками в рзн частини тла противника двч намагався вразити свого партнера ногою. Сергй, в свою чергу, для початку не став форсувати под й просто захищався, деклька ударв блокувавши й деклькох просто уникнувши, давши соб завдання в перш хвилини сутички якомога краще вивчити манеру й можливост свого супротивника - для цього йому деклькох хвилин таки й вистачило.