Нескубi все стало так ясно, наче розсiявся туман. Ще не вiрячи собi, окинув поглядом шахiвницю. Так i є, чорнi пiшли на авантюру. Ну що ж, зараз буде несподiвана для них розв'язка.

Вдячно поглянувши на свої тури ("Ох, як це добре, що вони з'єднанi!"), Нескуба взяв ферзем чорну туру на g8. Шах!

Кисла мiна з'явилась на Алковому обличчi, радiсний блиск очей потьмянiв i згас.

– Тепер можна говорити i про капiтуляцiю, - не стримався капiтан.

Алк дивився на шахiвницю спiдлоба. Так, порятунку нема. Вiдступати нiкуди, ферзя треба вiддавати за туру, а потiм пiд загрозою мата - i коня...

– Здав...
– понуро сказав Алк i пiдвiвся, ввiбравши голову в плечi.

Тiльки зараз капiтан почув гомiн у залi, наче ввiмкнувся динамiк.

Низенький, з пласкуватою головою Хоупман, який був арбiтром, тиснув капiтановi руку, вiтаючи з "блискучою перемогою", а вiн чомусь не радiв. Шаленство боротьби вiдринуло, i зараз, дивлячись, як пробирається до виходу зiгнутий, нiби побитий, Алк, Нескуба впiймав себе на тому, що спiвчуває бiологовi. Певно, це дуже неприємно - зазнати поразки...

– Дякую, дякую, дорогий Хоупман, - вiдповiв нарештi арбiтровi. Перемiг я випадково, мабуть, через магiю числа тринадцять... Воно завжди було для мене щасливе.

– А може, воля до перемоги?
– усмiхнувся Хоупман, задерши голову, щоб бачити капiтанове обличчя.- Це риса вашого характеру.

6

Поздоровивши капiтана з перемогою, Хоупман оглянувся i не побачив Алка - той уже був коло виходу.

– Товаришу Алк!
– гукнув арбiтр.
– Куди ви так поспiшаєте?

Ботанiк знiтився, постояв якусь хвилину, вагаючись, а тодi обернувся й рiшуче покрокував назад, до помосту.

– Друге мiсце на "Вiкiнгу" - є... є... це, знаєте, неабияке досягнення!
– звернувся до нього арбiтр, не то iронiзуючи, не то радiючи за Алка, який, щоб вийти в фiнал, перемiг кiлькох сильних шахiстiв.

Алк ступив на помiст i нетерпляче махнув рукою в бiк суддi.

– Я хочу сказати зараз не про шахи...

Гомiн у залi вщух, погляди звернулися до помосту. Нескуба i Хоупман стали, заклавши руки за спину,

Алк прокашлявся - видно, хвилювався, а коли почав говорити, то здавалося, що кидав у зал не слова - каменюки.

– Чи ви забули, в якому становищi ми всi перебуваємо? "Вiкiнг" - на гранi загибелi. А хто вiдповiдає за це?! Хто винний?! Я обмiркував ситуацiю i тепер твердо заявляю: винен капiтан!
– Алк зробив паузу, i в тишi, що запанувала в залi, чути, було його важке дихання. Не обертаючись до Нескуби, тицьнув у його бiк пальцем: - Злочинна недбалiсть капiтана, його нехтування своїми обов'язками - ось причина, що породила такий трагiчний наслiдок для всiх нас. Пам'ятаєте, який додаток до "Iнструкцiї" зробив сам капiтан? За особливо тяжку службову провину вiн запропонував переводити в пасажири...

– Але ж ви, я добре пам'ятаю, виступали проти цього пункту, - кинув реплiку Хоупман.

– Так, я тодi заперечував, але ж всi ви, - Алк зробив круг рукою, схвалили! I той додаток набрав сили закону. I там не було оговорено, що це не стосується капiтана, що вiн тiльки диктує закони, а сам не пiдлягає...

Еола сидiла в першому ряду i дивилась то на метушливого Алка, що розмахував руками i крутив головою, то на свого Нескубу, який стояв i слухав галасливий виступ свого шахового опонента, слухав з витримкою, гiднiстю, не обзиваючись i словом, так, наче йшлося про когось iншого. Еолу дратували Алковi жести, скрипучий голос. Дрiбний чоловiчок... А бач, скiльки в нього злоби, жорстокостi... Пiгмей супроти Гордiя. Отак помилитися в людинi...

Краска сорому залила їй обличчя - нiде правди дiти, було приємно, коли вiн лестився. Та хiба ж вона знала, що цей вiдлюдько такий лихий?

Хтось нарештi перебив Алка:

– Докази! Чи є в тебе докази?

Алк переступив з ноги на ногу, крива посмiшка перетнула йому лице.

– Тут не фiлософська дискусiя, а кримiнальна справа, i коли б не було доказiв..,

– Тодi кажи!
– наполягав усе той же голос, Еола впiзнала нарештi - то говорив психолог Iлвала.

– Та що там казати - є свiдок, який говорить саму лише правду, електронна пам'ять. Варто прослухати запис наради, коли капiтан уперше повiдомив про катастрофiчне становище корабля, i найменшi сумнiви розвiються. Тодi вiн сам казав, що, будучи на посту, задрiмав...

Усi погляди звернулися до капiтана. Як прореагує?

Еолi пригадалося, нiби й справдi Нескуба говорив тодi щось подiбне. Здається, йому нездужалось, мав поганий вигляд... Але ця прискiпливiсть... Та якщо навiть i задрiмав, то хiба це... Корабель ведуть електроннi навiгатори, а вони ж недремнi!

У залi стало тихо, як у вусi. Здавалося, навiть численнi прилади притишили своє ледь чутне дзижчання, i в самому повiтрi з'явилась напруженiсть, наче от-от мусив статися вибух. Пострiлом пролунало чиєсь кашляння, i знову зацiпенiла тиша.