– Яку?
– прохопився Нескуба.
– Про що?

– Про структуру Всесвiту. Нескуба вирячив на нього очi:

– Що тут дiється! I ти тiєї самої спiваєш?

– Бачиш, капiтане, вони там, в обсерваторiї, не припиняли спостережень нi на мить. Чому ж не довiряти...

– Ось чому!
– Нескуба рiзким рухом правицi вказав на оглядовий екран, де було добре видно зоряне скупчення. Та на Iлвалу це не справило враження.

– Я не астроном i не фiзик, отож дискутувати з тобою не збираюся. Викликай фахiвцiв, а я послухаю, менi цiкаво, що вони скажуть.

Нескуба ошелешено поглянув на психолога, знизав плечима, мовляв, не чекав од тебе такого, але нехай буде по-твоєму, i схилився над мiкрофоном внутрiшнього зв'язку. Насамперед запросив астрофiзика Хоупмана, потiм звернувся до Iдерського i, звичайно, до астрономiв. Лойо Майо з'явився iз своїм колегою - сухорлявим Олександром Осиповим, який увесь час насуплював брови. Сам Лойо Майо здавався спокiйним, ледь не байдужим, але по тому, як затремтiли його пальцi, коли вiн брав "чорну фотографiю", Нескуба зрозумiв, що той погамовує свої емоцiї. Але що його хвилює? Чи оте несподiване "вiдкриття", чи обговорення, на яке вони зiбрались?

– Ну, що ж, товаришi, хоча перед нами вiчнiсть, гаяти часу не будемо. Капiтан скупо усмiхнувся i продовжував стриманим, рiвним тоном: - Ви, певно, вже трохи чули про астрономiчну сенсацiю, отож виникла думка обмiркувати її разом. Прошу вас, Лойо Майо, поiнформувати товаришiв докладнiше.

Астроном обвiв присутнiх якимось дивним поглядом, наче побоюючись, чи зрозумiють його, чи, може, сприймуть як маячню. Тремтячими пальцями пiдняв угору фотокартку i сказав:

– Оце портрет нашого Всесвiту, останнiй портрет... Зовнiшнi розмiри всiєї нашої Метагалактики, - Лойо Майо iронiчно скривився,- колишньої нашої Метагалактики - зараз становлять 10-33сантиметра.
– Поклав картку на лискучий пластик пульта керування, передихнув.
– Мусимо це усвiдомити, прокладаючи дальший маршрут... Коли б я сам одержав такi наслiдки, то подумав би, що збожеволiв. Але ж ми спостерiгали космос разом iз Олександром Осиповим...

Усi присутнi, навiть i Нескуба, слухали iнформацiю Лойо Майо як завороженi. Метагалактика - в елементарнiй часточцi! Мiльярди мiльярдiв зiрок, планет... Незлiченна енергiя, емоцiї, думки, минуле i майбутнє жива, бурхаюча матерiя... Та як усе це може вмiститися у мiкроскопiчному об'ємi?

Нескубина уява, зрештою, здоровий глузд противилися, не сприймали такого парадоксального припущення.

Коли Лойо Майо замовк, усi були такi приголомшенi, що в першi хвилини нiхто не мiг здобутися на слово. Потiм заговорили водночас, i Нескубi довелося пiдвищити голос, закликаючи до порядку.

Бiля комп'ютера умостився Хоупман, маленький такий, зiщулений дiдок, i на екранi побiгло мереживо формул, якi неможливо було заперечити. Аналiтичний розум астрофiзика вражав тонкою логiкою мислення. Формула Всесвiту розросталась, неначе якесь химерне дерево, i її символи-значки, такi нiкчемнi самi по собi, зiбранi в систему, набували фантастичної сили. Вони стискували, спресовували Метагалактику в отой квант простору, який виражається величиною 10-33 сантиметра. Макрокосм у мiкрокосмi, безкiнечне в кiнечному! Хоупман, вказуючи на екран комп'ютера, списаний формулами, нагадав, що такi космологiчнi iдеї були висунутi ще в двадцятому столiттi, що дехто вважав це грою розуму на тему: "Що сталося б, якби було отак..."

– Тепер ми бачимо, що це не розумовi конструкцiї, а сама реальнiсть, втомленим голосом закiнчив астрофiзик.

– Реальнiсть...
– тихо повторив Нескуба, розгублено поглядаючи на своїх товаришiв.
– А ото що - хiба не реальнiсть?
– вказав на зоряне скупчення у лiвому верхньому кутку оглядового екрана. Голос його звучав трохи роздратовано.
– Що ж то по-вашому?

Нараз стало тихо-тихо, погляди ковзнули по великому оглядовому екрану та й прикипiли до свiтних цяток. Хоупман знизав плечима:

– То, певне, iнший Всесвiт розкривається перед нами. Космiчний Гольфстрiм виносить нас у новий простiр.

– А що ви на це скажете, Iдерський?

Фiзик трохи помовчав, збираючись з думками.

– Що ж, цi твердження не суперечать теорiї i, як бачимо, пiдтверджуються дiйснiстю. Мусимо перебороти iнерцiю мислення... Свiт незмiрно складнiший, анiж ми уявляли досi, як у розумiннi структури, так i щодо фундаментальних законiв...

Iдерський поворухнувся i... поплив у повiтрi. У тiй же самiй позi наче сидiв на невидимому стiльцi.

– Обережно!
– вигукнув капiтан.
– Тримайтесь за сидiння!

Та його застереження спiзнилося: усi, окрiм його самого та Осипова, який встиг учепитись за пiдлокiтники, опинилися пiд бiлим пластиковим куполом. Безпорадно борсаючись, то збивалися докупи, то розлiталися в рiзнi боки. Один бурчав, той вигукував, iнший - смiявся, - усi були в станi ейфорiї, навiть Осипов перестав хмуритись. Невагомiсть! Тенета гравiтацiї порвались. Невагомiсть - це ж порятунок! Невагомiсть - як це прекрасно!