Звiстка, наче електричний розряд, миттю пронеслася по всьому кораблю.

– Планети?!

– Невже це правда?

– Пристань...

– Нарештi!..

Люди нiби прокинулись зi сну: вигуки, смiх, жарти, - усiх охопила ейфорiя.

А в рубцi керування йшла iнтенсивна робота. Дослiджувались параметри планет, спектр центрального свiтила, яке мало незвичайну будову, плескатий, видовжений диск, його фотографiя тремтiла в руцi Нескуби, капiтан з гiркотою думав: "Чуже сонце..."

Майже пiвроку бортового часу втратили на попереднє вивчення планетної системи. Iз вiсiмнадцяти масивних планет для посадки обрали п'яту, яку одразу ж i охрестили: Гантеля. Маса її майже втричi перевищує масу Землi, а за формою вона скидається на гiгантську гантелю. (Iншi також мають неправильну форму - то схожi на бруски, то на зрiзанi пiрамiди тощо).

Основнi характеристики Гантелi:

– Атмосфера має приблизно 32% кисню, 65% азоту;

– тяжiння помiтно рiзниться на полюсах i в центрi, в середньому

на якихось 15-20% перевищує земне;

– гiдросфера - 31% усiєї поверхнi в основному зосереджена в

океанi, який заповнює центральну впадину помiж двома пiвкулями, тобто

покриває ручку "гантелi". Досить велика хмарнiсть;

– щiльнiсть - 7,5 г/см3.

– Гантеля робить один оберт навколо своєї вiсi за 13 годин.

– Тривалiсть року - 218 земних дiб.

– Ну, що ж, дiм нiбито непоганий, - сказав Iлвала, сподiваючись хоч трохи розворушити капiтана, що похмуро переглядав картки, виданi електронним мозком, - усього є доволi.

Нескуба, помовчавши, буркнув:

– Невiдомо тiльки, чи цей дiм порожнiй...

– О, якщо там є господарi - це ще цiкавiше! Капiтан поглянув на нього, як на пiдлiтка:

– Цiкавiше... А що, коли вони агресивнi? Що, коли їхня мораль велить проганяти непроханих гостей? Ви над цим не замислювались?

– Правду кажучи, менi це й на думку не спадало, - спокiйно вiдповiв Iлвала.

– А ми ж зовсiм беззбройнi. Це вас не турбує?

– Анiскiлечки. Я глибоко впевнений, що свiй витвiр, який зветься "Людство", Природа видала в одному-єдиному екземплярi.

– Цей висновок, можливо, справедливий щодо нашого Всесвiту, поступився капiтан.
– А де гарантiя, що в цiй, сусiднiй сферi немає ще одного примiрника?

Павзевей, що сидiв за пультом керування, обернувся до спiврозмовникiв:

– Нiчого, якщо й є, то ми встигнемо пiдготуватись! Вийдемо на планетарну орбiту - пильнiше придивимось до планети...

– Звичайно, таких гарантiй немає,- замислено сказав психолог,- але вiрогiднiше припустити: раз фундаментальнi закони Природи зберiгають свою силу i тут...

– Саме з огляду на це, - перебив Нескуба, - можна сподiватись, що й тут виникла мисляча матерiя!

– Якщо виходити з припущення iзольованостi, окремiшностi свiтiв, - не вiдступав Iлвала.
– А я дотримуюсь того погляду, що всi вони, скiльки б їх не було, поєднанi мiж собою i становлять, якщо хочете, єдиний Надвсесвiт.

На це Нескуба не вiдповiв нiчого, лише знизав плечима i знову взявся перебирати картки.

Iлвала подався до обсерваторiї, де Лойо Майо та Олександр Осипов навперемiну спостерiгали жадану для землян планету.

З усього екiпажу чи не найбiльше радiв Алк. Це ж тiльки подумати: тридцять два вiдсотки кисню! Отже, чого-чого, а хлорофiлу на Гантелi хоч вiдбавляй, рослинне життя, певне, буяє. Отам вiн зможе селекцiонувати... I Космiчну Алку вiдродить.

Зустрiвши Еолу, яка поверталась iз медичного блоку, запросив її до оранжереї.

– Вiдкрию вам секрет, - сказав, схиляючись до неї i нiби ненароком черкнувшись щокою її щоки.
– Окрiм зерен злакiв, я тут маю насiння квiтiв... Як ви гадаєте, приживуться на Гантелi земнi квiти?

Подих ботанiка грiв Еолину щоку, i жiнка вiдхилилася. "Невже таки закохався?
– думка про це збентежила її.
– Цiкаво б почути, як вiн освiдчується..."

Промовила чомусь занадто голосно:

– А чого ж! Може, Гантеля буде до них ласкава.

– Ну, а ви, Еоло, - все дужче розпалювався Алк, - ви будете ласкавою... до них?

– Ще б пак!
– не стримала усмiшки.
– Кожна жiнка любить квiти.

Алк необережно схопився з мiсця, присоски його пiдошов з ляскотом одiрвалися од пiдлоги, вiн замахав руками i... поплив по оранжереї, вигукуючи: