Шрифт:
– Значить, не дасте?
– Ані копійчини!
– А сутану?
– Яку ще сутану?
– Нову! З м'якою підкладкою, щоб рубцями тіло не муляла.
– Ти що, здурів, Іоно? Який же з тебе некорисливий пророк, коли ходитимеш в розкошах? Раджу тобі якесь дрантя з першого-ліпшого жебрака зняти... От у мене попервах був халат - мав сімдесят сім лат! А тобі одразу подай сутану? Підеш опудалом, у саморобній власяниці...
– Значить, не дасте?
– просичав я.
– Не дам!
– прогарчав він.
– А чоботи?
– боровся я за свою мрію.
– Які ще чоботи?
– саркастично перепитав старий зануда.
– Нові чоботи! Лискучі! З рипом!
– Може, тобі ще райські крильця дати, щоб ніжок не потомив? Але ти не журись, отроче Іоно, що не матимеш чобіт. Менше буде клопоту. А то ух ще мазати треба та взувати...
– Значить, вирушати мені голим і босим?
– Як і належить - голим і босим!
– А я не піду!
– Побійся бога, Іоно!
– А якого лиха мені ще боятися?
– остаточно сказився я.
– Що з голого та босого візьмеш? Чим покара'ш геть знедоленого?
Я вийшов і грюкнув дверима.
А братія - одразу до мене:
– Ну що?
– Ну як?
Я відповів ум короткою, але промовистою байкою у прозі:
– Черевик уперше за свою вірну службу попросив каші. І що ж? Його за це розіп'яли в шевця...
Того ж дня я подався світ за очі: нині на дурняк і зозуля кувати не хоче.
7. Від одного втік, а другого не здогнав
"Коли читаєш біблію, більше дивуєшся з
необізнаності бога, аніж з його всевідання".
Марк ТВЕН.Старець Авімелех, напевне, галасує:
– Негідник! Дармоїд! Невдячна тварюка! Втік і зірвав відповідальне завдання самого Всевишнього!
Погані вісті не сидять на місці. Та й як йому не зарепетувати, коли не так сталось, як гадалось? Та нічого: не щодня йому слухати бридню, деколи слід почути й правду.
А я що?
Я все роблю, як того бог хоче. Адже відомо, що без божої волі і волосина з голови не впаде, а як схоче господь, то впаде і з лисини. Значить, на те була воля божа, щоб я подався навпрошки до моря, а не в Ніневію.
Всевишній все наперед передбачив!
Коли що, я й богові скажу:
– Всемилостивий боже, а хіба ж ти не знав, що я поміняю маршрут?
Зрозуміло, аби не зронити свого незаперечного авторитету, Всевишній поблажливо скаже:
– Ха! Звісно знав, Іоно! Тому й вказівку персонально на твоє ім'я спустив, бо знав, що ти усяке діло завалиш.
– Ну, тоді моя провина не варта й печеної цибулі! Хіба не так?
– Так, Іоно, так! Я і то падаю, як за власну ногу перечеплюсь.
Оці богодухі роздуми мене вельми втішили.
До того ж, тікаючи від старого придурка Авімелеха, я наочно виявив повну некорисливість - залишив у спадок по собі пудовий хрест свій і не взяв натільні кайдани для скрушення гріховної плоті. Хай ух бере, кому забажається! Навіть власяницю залишив у келії на цвяшку...
Саму Біблію взяв, аби скрізь, де ступне нога моя, заохочувати до святого письма грішників.
А заохочувати с чим!
Візьмемо хоча б скандальну історію праотця Аврама, котрий до глибокої старості, до білої сивизни торгував тілом своєї дружини Сари. Навіть коли Сарі минав сьомий десяток, Аврам примудрився вигідно збути її якомусь хтивому фараонові, мабуть, схильному до статевих збочень. Інакше як це диво дивне пояснити? Адже навколо того фараона товклася ціла отара свіженьких й молоденьких красунь, навчених до усяких любовних ігрищ...
Якого ж гріховодника, питаю я вас, ота пікантна бувалиця не зацікавить?
Та вони вмить розхапають квитки і натовпом посунуть на мої літературні відправи!
І Всевишньому, як Авторові Книги, буде приємно, що я привернув до його бестселера увагу найширших кіл читачів і неписьменних слухачів.
А щоб не наражатися на ревниві нарікання Автора, слід раз у раз невтомно підкреслювати незреченну мудрість господню. Від словесного фіміаму ще ніхто не горнув носа. Хіба мені важко жонглювати словами "геніальний Автор", "єдиний у світі і неперевершений Творець", "глобальний твір". Або закрутити уже зовсім по-науковому, щоб в отих мудрагелях вже ніхто й нічого не второпав, внаслідок чого відчув свою повну розумову нікчемність.
Я й віршами можу ушкварити.
Наприклад:
Не Книга - Диво! А відтак Писань таких ми ще не знали... Спасибі, Автор - наш Мастак, Що Ви нам Книгу написали!Ясна річ, віршики погані. На рівні школярського римування. Але ух неодмінно оголосять Високою Поезією. Бо хто, питаю я вас, наважиться ух гудити, коли вони хвалебно оспівують "геніального Автора" та ще й "неперевершеного Творця"? Не побоюся висловити сміливе припущення, що за це недолуге римування мені ще й літературну премію господь дасть. Таке вже неоднораз траплялося! А коли що - додам солоденького фіміаму: брехати - не ціпом махати. Що схочу, те й змолочу.